Юність часто малює нам майбутнє у рожевих тонах, особливо коли поруч кохана людина.
Олена завжди вважала себе реалісткою. Працюючи вчителькою української мови, вона звикла до того, що життя — це не казка, а щоденна сумлінна праця.
Її чоловік Віктор, простий та надійний майстер на місцевому заводі, поділяв її погляди.
Вони не прагнули золотих гір, цінуючи затишок та взаєморозуміння, які панували в їхньому домі вже дев’ятий рік.
Проте була одна людина, чия поява в їхньому житті з часом перетворила тиху гавань на незрозуміло що.
Тамара Петрівна, мати Віктора, спочатку здавалася втіленням доброзичливості.
Коли молодята після весілля тулилися в орендованих кутках, вона лише зітхала. Але звістка про новину про те, що Олена чекає дитину змінила все.
— Ви не повинні поневірятися по чужих людях, коли у вас з’явиться немовля! — урочисто проголосила Тамара Петрівна під час сімейної вечері. Вона володіла просторою трикімнатною квартирою, яка дісталася їй після важкого розлучення. Несподівано для всіх жінка вирішила розірвати це замкнене коло побутових проблем. Вона провела складний обмін, переїхавши у скромну однокімнатну квартиру, а отриману різницю в грошах вклала у купівлю окремого житла для сина та невістки.
Ключі від двокімнатної квартири Олена отримала прямо під стінами пологового будинку.
Це був момент абсолютного тріумфу та вдячності.
Тримаючи на руках маленького синочка, Олена дивилася на свекруху як на справжнього ангела-охоронця.
Тоді вона ще не знала, що за цей «квиток у щасливе життя» їй доведеться платити роками важкої праці та власним здоров’ям.
Тамара Петрівна ніколи не була людиною спокійної вдачі.
Вийшовши на пенсію, вона відчула, що її енергія потребує виходу, а гаманець — наповнення.
Гроші, що залишилися після квартирних обмінів, здалися їй капіталом, здатним перетворити звичайну пенсіонерку на успішну бізнес-леді.
Вона придбала невеликий торговий павільйон на місцевому ринку.
Одяг, аксесуари, дріб’язок — Тамара Петрівна з азартом кинулася у світ комерції.
Однак ринок диктував свої жорсткі правила.
Покупців було обмаль, а податки та оренда «з’їдали» весь виторг. Замість того, щоб зупинитися і проаналізувати помилки, жінка вирішила піти ва-банк.
— Масштаб! — повчала вона Віктора та Олену, які намагалися відмовити її від нерозважливих кроків. — Щоб заробляти багато, треба мати не один лоток, а цілу мережу!
Олена, як людина з логічним складом розуму, намагалася пояснити свекрусі ризики кредитування в умовах кризи.
Віктор просив матір не ризикувати єдиним майном. Але Тамара Петрівна була непохитною.
вважала, що молоді просто заздрять її майбутньому успіху.
Невдовзі жінка взяла перший великий кредит під високі відсотки.
З’явився другий кіоск, нові продавці та гори товару, який ніхто не купував.
Бізнес нагадував діряве відро: скільки б грошей туди не вливали, вони зникали безслідно.
Коли банки почали вимагати виплат, Тамара Петрівна замість того, щоб визнати поразку, кинулася до родичів, позичаючи під чесне слово, а потім оформила ще один кредит у мікрофінансовій організації.
Фінал був передбачуваний і сумний.
Кіоски довелося продати за безцінь, щоб закрити хоча б частину боргів.
Але це була лише крапля в океані.
Основну частину кредитів та відсотки, що росли як гриби після дощу, залишилися на ній каменем на душі.
Пенсія Тамари Петрівни була настільки мізерною, що її ледь вистачало на ліки та хліб.
Про жодні виплати банкам не могло бути й мови.
Саме тоді в голові свекрухи народився план, який став для Олени справжнім смутком і розчаруванням великим.
Тамара Петрівна прийшла до них додому. Вона не плакала, не просила вибачення.
Її тон був крижаним і безапеляційним.
— Я зробила для вас усе. Я позбавила себе комфорту, щоб ви мали власний дах над головою. Тепер ваша черга рятувати мене. Якщо ви не почнете виплачувати мої борги, я анулюю договір дарування через суд або просто змушу вас продати цю квартиру. Мені нічим платити, і я не збираюся опинитися на вулиці через свою доброту до вас.
Ці слова прозвучали як грім серед ясного неба. Олена відчула, як земля тікає з-під ніг.
Весь той ремонт, який вони з Віктором робили вечорами, кожна забита поличка, кожна дитяча іграшка в кутку — все це раптом стало чужим і хитким.
Свекруха виставила рахунок за свою «безкорисливу» любов, і цей рахунок був астрономічним.
Ось уже кілька років життя Олени нагадує замкнене коло.
Вона — вчителька вищої категорії, яку люблять діти та поважають колеги.
Але після уроків вона не йде додому відпочивати.
Вона бере додаткові години, займається репетиторством до пізньої ночі, перевіряє нескінченні зошити при світлі настільної лампи.
Вся її офіційна зарплата до копійки йде на погашення кредитів свекрухи.
Родині доводиться виживати лише на скромну зарплатню Віктора, якої ледь вистачає на продукти та комунальні послуги для «подарованої» квартири.
Віктор картає себе, працює у дві зміни на заводі, але борг свекрухи настільки великий, що здається, ніби вони намагаються вичерпати море чайною ложкою.
— Ми ж її благали! — часто каже Олена чоловікові у хвилини розпачу. — Ми ж казали, що цей бізнес її погубить. А тепер наш син росте, не бачачи матері, бо я постійно на роботі, щоб виплатити чужу нерозсудливість. Найгірше те, що сума боргу практично не зменшується через величезні пені та штрафи, які набігли за перший час прострочень.
Олена почувається зовсім недобре і виходу з ситуації, що склалася, не бачить.
Сьогодні родина опинилася в дуже важкій ситуації.
Свекруха продовжує жити у своїй однокімнатній квартирі, часом навідуючись до них, щоб поскаржитися на низьку пенсію, і жодним словом не згадує про те, яку ціну її діти платять за її помилки.
Олена все частіше замислюється над тим, що вони роблять не так.
Чи законні умови свекрухи відібрати квартиру?
Чи варто продовжувати віддавати за неї борг?
З одного боку — моральний обов’язок перед матір’ю чоловіка та страх залишитися на вулиці з дитиною у такі скрутні часи.
З іншого — усвідомлення того, що вони фактично спонсорують чужу фінансову безграмотність, позбавляючи свого сина майбутнього.
Ситуація вимагає якихось рішень, а вони їх не можуть знайти. Олена розуміє: щоб виплисти, їм потрібно перестати боятися матері чоловіка.
Можливо, варто звернутися до адвоката, щоб перевірити право власності на квартиру та умови кредитів.
Можливо, є якийсь інший шлях, щоб виплатити борг матері, щоб діти не віддавали свої останні копійки.
Ця історія — гіркий урок для кожного.
Вона про те, що іноді найдорожчі подарунки мають приховану ціну, а безмежна вдячність не повинна перетворюватися на постійний борг.
Олена та Віктор все ще сподіваються, що зможуть знайти вихід, зберігши і сім’ю, і житло, і, головне, людську гідність, яку так легко втратити в нескінченних чергах до банківських кас.
А який ви бачите тут вихід у цій ситуації?
Фото ілюстративне.
