В свої 42 роки я ще жодного разу не була заміжня. І ось зараз у мене з’явилася нагода вийти заміж, а я не знаю, чи варто це робити в моїй ситуації.
Коли мені було 20 років, я зустріла одного чудового хлопця, він приїхав в наше село до своєї бабусі на Великдень, під церквою він мене побачив, а потім знайшов, щоб познайомитися.
Андрій був старшим за мене на 8 років, у нього на той час вже був свій автомобіль.
Я була студенткою, вчилася в обласному центрі, де Андрій жив. Ми стали зустрічатися, я тоді була дуже щаслива.
З весіллям ми вирішили не поспішати, Андрій дуже хотів, щоб я спочатку довчилася, а вже потім ми одружимось.
Але одного разу я приїхала в село на вихідні, і до нас прийшла сусідка, яка завжди була в курсі всіх новин.
Вона повідомила мені, що є одна дівчина в селі, яка чекає дитину від Андрія, і що у них скоро буде весілля.
Я з нетерпінням чекала зустрічі з коханим, щоб все у нього розпитати, але Андрій більше не прийшов.
Він так і не знайшов в собі сили, щоб зустрітися і все пояснити.
Весілля у нього відбулося з іншою, а я не пам’ятаю, як я все це пережила.
Життя склалося так, що Андрія я більше не бачила, знала лише, що у них з дружиною народився син, а як вони живуть – це мені було невідомо.
Тим часом, я поринула в роботу, зробила собі кар’єру, сама себе забезпечила житлом, купила також машину.
Все у мене чудово, окрім одного – у мене так і не склалося особисте життя.
Кілька тижнів тому я поїхала в село до матері, а коли поверталася додому, то на зупинці стояв чоловік, постать якого я відразу впізнала. Це був Андрій.
Оскільки минуло багато років, і образа вщухла, я зупинилася, і запитала, чи не треба його підкинути в місто.
Андрій не відразу мене впізнав, лише коли сів в машину.
Він дуже зрадів нашій зустрічі, розповів мені, що його машина в ремонті, а він мав у селі справи.
Я його не питала, як у нього життя, але він сам мені сказав, що шлюб його розпався, вони з дружиною розлучилися, вона поїхала в Польщу, а він вже кілька років живе сам.
Про те, що я так і не вийшла заміж, Андрію відомо. Він вважає, що наша зустріч – то доля, і що нам треба бути разом.
Десь в глибині я теж так думаю, але я не впевнена, чи варто нам зараз починати все спочатку?
Занадто багато води витекло за ці 22 роки…
Чи може, все ж варто спробувати?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
