Ми ніколи не були багатими і забезпеченими, з грошима у нас в родині завжди було погано, батьки часто були в боргах. Тому з підліткового віку я почала працювати. І це все для того, щоб менше бути вдома і не бачити ці умови життя, в яких нам доводилося жити. Жили ми без ремонту, з мишами, духовка, що не пече, сантехніка тече, дроти всюди, розетки не працюють, об підлогу спотикаєшся.
Усі зароблені гроші я віддавала батькові, щоб він зміг повернути борг, але з умовою повернення цих грошей. Я не переставала мріяти про те, щоб жити окремо від своєї родини, адже з кожним роком жити з ними ставало все важче, так як характер у мене не подарунок. Час минав, знайшла добру роботу, і далі відкладала на квартиру, про яку так довго мріяла. Батько постійно мені обіцяв, що як тільки я надумаю брати квартиру, він відразу ж віддасть мені мої гроші.
Прийшла пора влаштовувати особисте життя, я почала зустрічатися з Вадимом. Йому 30 років, сім’ї немає, машини і квартири теж. Через рік ми вирішили одружитися і я почала шукати квартиру. Попросила батька віддати мені борг, але він сказав, що нічого повертати мені не збирається. Виявляється, це я їм ще винна, адже вони мене народили і утримували.
Мої батьки ще доволі молоді люди: мамі 52 роки, батькові 53, але працювати вони не звикли, обоє сидять вдома, в вічних боргах, перебиваючись невеликими тимчасовими заробітками. Батькові краще в боргах жити, але тільки не працювати, при цьому хочуть красивого життя.
Я як дочка і так роблю дорогі подарунки (телефон, сережки золоті, ланцюжки, сумки шкіряні, ноутбук, планшет). Але батьки кажуть, що я погана дочка, хоча подарунків не вимагаю, грошей не прошу, прошу тільки, щоб борг віддали.
Мама каже, що я хочу на все готове. Так, я хочу кращого і що в цьому поганого? І дітям хочу все залишити і щоб прожили краще, ніж я. Я ж сама працюю і заробляю, а мама вважає, що я повинна жити як вона в 90-х роках і пройти через все болото (жити без пральної машинки, в комуналці або гуртожитку).
Але найкраще, що я чула, що гроші – не головне. Дуже дивно чути це від людей, які постійно всім винні. Розбіжність у поглядах, поняттях змусило прийняти важке рішення і не спілкуватися з батьками зовсім, тому що вони ніколи не питають мене, як у мене справи, їх цікавить тільки одне – скільки грошей я їм дам цього разу.
Не знаю що робити. Я зовсім заплуталася. Повертати борг батьки не збираються, а без цих грошей я поки квартиру придбати собі не можу, а значить, і заміж виходити теж, тому що нам нема де жити. Отак найрідніші люди мене підвели.
Фото ілюстративне – businessman.
