Мені 57 років, все життя я прожила в чужій хаті, як то кажуть. Заміж я вийшла в 20, і чоловік зразу забрав мене до себе. Жили ми з його батьками у їхньому заміському будинку. І якщо свекор до мене ставився лояльно, краще сказати, він мене не помічав, то свекруха мені життя добряче підпсувала.
У нас з чоловіком і дітьми була лише окрема кімната, а господарство ми вели спільне. Можете собі уявити як це мені було – 20 років на одній кухні з свекрухою! І якби ж вона була така людина, що робить зауваження, для того, аби допомогти, так ні – свекруха просто звикла говорити, що все, що я роблю, я роблю не так. За її словами я так і не навчилася за 20 років варити борщ.
Терпіла все це я довгий час, поки діти не виросли. А коли дві дочки з сімейного гніздечка випурхнули, бо поїхали вчитися, я вирішила, що і з мене досить. Тоді жінки з нашого села почали їздити закордон на заробітки – хто в Італію, хто в Іспанію, хто в Грецію. У мене була можливість виїхати в Італію, бо подруга першою туди поїхала і все розвідала. І коли вона стала і мене кликати, я без вагань погодилася.
Чоловік і свекруха відпустили мене на заробітки лише з однією умовою – я повинна зароблені гроші їм висилати. А вони планували ремонт в нашому будинку зробити. У мене варіантів не було, я погодилася на їхні умови. І перших років 5 я розбудовувала за свої гроші хату свекрухи. Чому я кажу хату свекрухи? Та тому, що мені там абсолютно нічого не належало.
Далі старша дочка вийшла заміж, потрібно було їй квартири купити, і я за три роки придбала їм однокімнатну квартиру. Потім таку ж квартиру треба було і молодшій дати, щоб між дітьми все порівно було. У дочок зараз все добре, вони ті квартири, що я їм на старті купила, вже продали, і більші собі придбали. Тут і зятям треба віддати належне, вони молодці, крутяться, працюють.
Зважаючи на свій негативний досвід, коли свекрухи було надто багато у моєму житті, я стараюся в життя дочок не втручатися, нехай живуть, як самі знають, а я чим можу, тим допоможу.
Але кілька років тому у мене з’явилася ідея, яка ніяк не виходила мені з голови – я захотіла купити собі квартиру, але так, щоб про неї не знали ні мої дочки, ні мій чоловік. Просто я розуміла, що з заробітків повертатися в дім свекрухи я не хочу. І якщо чесно говорити, то я не впевнена, що і до чоловіка я хочу повертатися.
За ці 17 років, які я прожила в Італії, я багато чого переосмислила. Якщо я зараз повернуся додому, то мені через рік-два доведеться доглядати свекруху. І питання – чи воно мені треба? Нехай мій чоловік доглядає, то ж його мама. Вважаю, що це буде справедливо.
Квартиру я собі таки купила, про неї ніхто не знає. Зараз я роблю там ремонт. Поки можу, ще попрацюю в Італії, а потім, швидше за все, повернуся, розлучуся з чоловіком і нарешті хоч трохи поживу для себе.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
