fbpx
Життєві історії
Кілька разів на місяць ми приїжджаємо в гості до дітей, веземо їм в подарунок солоні огірки і варення, спілкуємося з онукою. Ночувати не залишаємося, щоб не завдавати клопоту молодій сім’ї, ввечері їдемо до себе на дачу. Квартиру свою дітям ми самі віддали, а тепер дізнаємося, що невістка хоче привести в нашу квартиру свою маму

Кілька тижнів тому син тут дзвонить і каже, що невістка з декрету зібралася виходити. Людочці, внучці нашій, всього трохи більше року. Але Олена, невістка наша, медик, їй довго в декреті сидіти не можна, та й гроші їм потрібні. Ми запитали, а хто з Людочкою буде? Син каже, няню візьмемо. Ну, добре, хороший вихід, няню так няню, ми їх підтримали в цьому рішенні. І тільки днями зовсім випадково з’ясувалося, що нянею буде моя сваха, мама Олени.

Моя невістка більшу частину життя прожила зі своєю матір’ю в селищі. Закінчила медичний коледж, кілька років попрацювала у себе в регіоні. А потім родичі з боку батька покликали дівчину в обласний центр, допомогли на роботу влаштуватися за фахом. Мати Олени залишилася в селі, там у місцевій школі працювала вчителем математики. Олена влаштувалася на роботу, зняла квартиру.

Потім вона познайомилася з моїм сином, який через рік став її чоловіком. Після весілля ми покликали їх жити до себе. Олена не хотіла, каже, ми будемо знімати, молоді повинні жити окремо.

Але мені ця ідея не дуже до душі, віддавати шалені гроші ні за що, при цьому мотатися по чужих кутках, жити на пташиних правах. Це в студентські роки ще можна, а коли з’являється сім’я – це вже нікуди не годиться. Ми з батьком порадилися і запропонували їм тоді такий варіант: вони заїжджають в нашу двокімнатну квартиру а ми поки будемо жити на дачі.

Тут у нас нормальний будинок, ну, дещо доробили, звичайно, в терміновому порядку, але тепер все просто відмінно. Ми живемо наче в повноцінному особняку.

Селище, в якому розташована дача, цілком нормальне, обжите, там є магазин, аптека, пошта. Багато, хоча не всі, так і живуть там круглий рік. Від міста дача розташована недалеко, якщо щось треба, у нас є машина, за двадцять хвилин можна доїхати до цивілізації в найближчому містечку, за годину до обласного центру. У будинку у нас всі зручності, газ, вода, інтернет.

Влітку за містом краса: я розвела собі і сад і город, разом з чоловіком ми впорядкували і ділянку і будинок, запрошували в гості сина з дружиною. Цього літа вже і малятко привозили на дачу, було дуже гарно.

У такому режимі ми живемо вже чотири роки, і нас все влаштовує. Взимку і пізньою осінню, правда, на дачі нуднувато. Але, з іншого боку нам з чоловіком і удвох добре.

Кілька разів на місяць ми на машині приїжджаємо в місто – розвіятися, пройтися по магазинах, подивитися на людей. Заходимо в гості до своїх, веземо їм в подарунок солоні огірки і варення, спілкуємося з онукою. Ночувати в місті не залишаємося, щоб не завдавати клопоту молодій сім’ї, ввечері їдемо до себе на дачу.

Ось тільки з медициною в селищі погано, тому в поліклініку при потребі ми їдемо в обласний центр. Ми всі розуміємо, що рано чи пізно настане момент, коли без гарної поліклініки під боком прожити буде вже складно. Тому сина ми попередили, щоб вони потихеньку відкладали гроші на своє житло. У старості ми з батьком все ж хочемо повернутися в місто.

Син погодився, вони стали збирати, і щось навіть накопичили за ці роки, незважаючи на народження внучки. Невістка – дівчина цілеспрямована: декрет перериває, виходить на роботу, знову буде заробляти.

А тепер з’ясовується нюанс: нянею до внучки приїде друга бабуся, мати Олени. І жити вона, виходить, буде в нашій квартирі. Сваха звільняється зі школи, де пропрацювала багато років, на пенсію, та збирає валізу. У свій будинок там, на малій батьківщині, пустить сина давньої подруги з сім’єю. А сама приїде в місто, буде няньчити внучку. До садочка точно, а там як вийде, може, і довше…

– Мамо, ну ти ж розумієш, дитина маленька зовсім, розповісти нічого не може! – пояснював син. – Чужу людину брати в няні зараз не хочеться. Тим більше, коли є рідна бабуся. І нам добре, і їй – і поруч з дочкою та онукою буде, і не доведеться виживати на пенсію. А ми з дружиною все-таки не втрачаємо надії накопичити на своє житло, трохи зекономивши на няні…

– Просто дивно виходить: з нами, значить, невістка не хотіла жити, а проти своєї мами нічого не має? Як же її слова про те, що діти повинні жити окремо від батьків?

– Ой, мамо, ну що ти починаєш? – махає рукою син. – Тоді, коли це говорилося, була зовсім інша ситуація. Зараз у нас дитина, яку саму не залишиш. Ви ж не мали нічого проти того, щоб ми найняли няню? Ну ось, ми найняли. А то, що вона жити буде з нами… Вам що, квартири шкода, чи що? Вона по документам так і так ваша.

Я і сама не розумію, в чому справа, але ситуація мені не подобається. Так, поїхати з міста в дачне селище ми з чоловіком вирішили самі. І дітям квартирою своєю поступилися з власної волі. Та й проти свахи ми нічого, власне, не маємо. І все одно ця ідея мені якось не подобається.

– Ну і що ти пропонуєш? – запитує чоловік. – Не пустити тещу? Заборонити? Сказати синові, щоб тещу не пускав, а шукав няньку за оголошеннями? Ну можна, звичайно. Але ж пересваримося в результаті, і все. Невістка образиться, не даватиме бачитися з онукою, з квартири з’їдуть на знімання в результаті. Воно тобі потрібно? Нехай роблять, що хочуть…

От тепер я на роздоріжжі і справді не знаю, як правильно поступити в цій ситуації.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook