Після того, як я вийшла на пенсію, я вирішила круто змінити своє життя. Мене ніхто не розуміє і не підтримує, але я вважаю, що все роблю правильно.
Народилася я і виросла в селі, там зустріла свого чоловіка, вийшла заміж. Зрозуміла майже відразу, що помилилася у виборі своєї половинки, тому все своє сімейне життя я мріяла про розлучення, але нікому про це не говорила. І тільки тепер, коли я вийшла на пенсію, я нарешті наважилася подати на розлучення.
Соромно зізнатися, але я прожила більшу частину життя в шлюбі з людиною, яка мене абсолютно не цінувала ніколи. Перші 10 років шлюбу ми прожили в селі, де всі залежать від думки інших, що скажуть люди – було для нас дуже важливим. Розлучень в селі практично немає. Треба терпіти, бо де знайдеш кращого чоловіка.
Так ми і жили. Спочатку я вважала, що у всьому винна свекруха. Думала, це з її подачі мені не можна з дому і кроку ступити, дітей я неправильно виховую, і господиня я ніяка.
З тих пір я і почала мріяти про розлучення, але як же, «люди не зрозуміють». Потім мені від моєї тітки, в якої не було дітей, дісталася квартира в місті. Ми переїхали і особисто мені стало трохи легше. А от чоловік все ніяк не міг перелаштуватися і знайти гідну роботу.
Головною годувальницею в сім’ї стала я, бо я одна працювала. Чоловік же перебував у постійному пошуку, але тотальний контроль і закиди з його сторони не припинилися. Але я продовжувала терпіти, адже у дітей почався перехідний вік, не хотілося їх засмучувати нашим розлученням.
Пізніше діти виросли і створили свої сім’ї. Але знову мені було якось незручно подавати на розлучення, стільки років разом. Та він сам напросився на те, щоб я прийняла рішення не на його користь.
Кілька місяців тому я вийшла на пенсію і почула від чоловіка питання: де я тепер планую працювати, адже нам потрібно за щось жити. Сам же він давно без роботи сидить.
Ось тут моє терпіння і луснуло, я подумала: невже, проживши стільки років, я хочу провести залишок життя з цією людиною, адже за весь час навіть згадати хорошого і нічого.
В той же день я сказала чоловікові, що не хочу більше з ним жити, я сама зібрала його речі, і відправила його до матері в село. Квартира моя, тому я маю право нею розпоряджатися як мені заманеться.
Я сподівалася, що наші дорослі діти з розумінням поставляться до цього, але вони не зрозуміли мого вчинку – діти влаштували мені справжній бойкот, вимагають, щоб я пробачила їх батька і прийняла його назад. Вони мене засуджують, кажуть, що їм соромно за мене перед сватами.
Я намагалася сказати їм, що ми чужі один одному люди і нам немає сенсу зберігати те, чого давно вже немає. Але вони ніби не слухають мене або не хочуть чути. Невже це чоловік напоумив наших дітей?
Він теж ніяк заспокоїтись не може, телефонує щодня, просить прийняти його назад, мовляв 35 років прожили разом, не час зараз такі концерти показувати, як я показую.
Ніхто мене не розуміє, вони так всі на мене на сіли – і чоловік, і діти, і свекруха, що я вже навіть не знаю, що робити.
Але я відчуваю, що не хочу більше з ним жити. Але як це їм всім пояснити і не прогнутися черговий раз під обставини…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна