У мене дуже хороший зять, я люблю його як сина. Живе Іван з нами вже 8 років, за цей час стільки роботи переробив коло хати своїми руками, що ні будинок, ні подвір’я просто не впізнати.
Коли моя єдина дочка Наталка почала з ним лише зустрічатися, я була проти, адже Івана як людину я не знала, знала лише його батьків, бо вони з нами з одного села.
Та дочка настояла на своєму і ми зіграли весілля. Зять прийшов до нас додому і відразу взявся за роботу. А коли грошей почало не вистачати, він став на заробітки в Польщу їздити.
Зароблені гроші собі не ховав, все вкладав у будинок, а коли приїжджав додому, багато чого сам робив своїми руками. Що не скажу йому, все зробить, що не попрошу, ніколи не відмовить.
Останнім часом зять сидить вдома, бо за кордон на роботу поки немає змоги виїхати, а тут знайти добру роботу важко. Гроші, які він привозив з заробітків, вже майже закінчилися, тому ми всі зараз у фінансовій скруті.
Кілька місяців тому не стало моєї свахи, мами Івана. Зятю належить спадщина – половина їхнього будинку, в якому він виріс. Там зараз живе його сестра з чоловіком, і я була впевнена, що вони по-доброму виплатять Івану його частку грошима.
І яким же великим було моє здивування, коли Іван сам відмовився від своєї частки на користь сестри. Сказав, що йому нічого там не треба, він сам собі на все заробить.
Я просто обурена його вчинком, адже нам зараз так потрібні гроші. Як можна було відмовитися? Чоловік його сестри теж їздить на заробітки, гроші у них, напевно, є.
Іван мені сказав, щоб я не втручалась. Бо я хотіла вже сама йти до його сестри і відновлювати справедливість.
Я такого не розумію. Якби у мене було двоє дітей, я б зробила так, щоб спадщина обом в рівних частках дісталася. А так, виходить, що зять прийшов до мене на все готове і свій благородний вчинок робить за мій рахунок.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
