У мене є подруга дитинства, Настя. Ми з нею ще з шкільної парти наче рідні сестри. Чотири роки тому Настя вийшла заміж, я була дружкою у неї на весіллі. А нещодавно ми відзначали чергову річницю їхнього одруження, і Настя зізналася мені, що хоче записати свою квартиру на Володимира, свого чоловіка.
Вона хоче, щоб її чоловік відчував себе повноправним хазяїном в квартирі, яку до весілля придбали їй батьки. Але, як на мене, Настя просто боїться, щоб чоловік не пішов від неї, бо в них немає дітей. Але я вирішила просто не втручатися, якщо вирішила, то нехай так і буде.
Але кілька днів назад я поверталася пізно ввечері з роботи. Пішла коротким шляхом, була дуже втомлена. Проходячи повз якогось будинку, він далеко розташований від мого, помітила чоловіка Насті. Він йшов, тримаючи за руку маленького хлопчика, років двох-трьох. Це при тому, що дітей у них немає. Порівнявшись з ними, але намагаючись не виходити на світло, я почула їх розмову. Розмова батька і сина. Ну не змогла я піти додому, як збиралася.
Трохи відставши від них, повільно пішла за ними. Подальшу розмову я не чула, але мені вистачило і того, що я бачила. З боку це виглядало дуже мило і зворушливо. Не кожен батько так поводиться з дитиною.
Невже у чоловіка моєї подруги є позашлюбна дитина? Як на це вона відреагує? Я йшла за ними. Картина розчулювала. Так ми підійшли до чергового дому. Біля під’їзду їх зустріла жінка. Сказати просто жінка, нічого не сказати. Її зовнішній вигляд говорив про хороші доходи її чоловіка. Я була ошелешена. Значить, як дружині щось купити, він п’ять разів подумає про необхідність цієї покупки, а тут схоже на те, що вона взагалі не знає відмов.
Далі було ще миліше. Підійшовши до жінки і довго шепотів щось на вухо. Шкода, не чути було. Я боялася дивитися далі. Десь в глибині душі маячила надія, що це просто його добра знайома. Вони зараз поговорять і розійдуться по домівках, час то вже зовсім пізніше для гостей.
Ні. Зайшли в під’їзд. На жаль, на двері кодовий замок і я не змогла обчислити номер квартири. Так це вже і ні до чого було. Картинка склалася і без цього.
По дорозі додому набрала подругу. Настрій у мене був поганий. Вона це відчула і запросила в гості, пославшись, що її чоловік поїхав у відрядження. У мене земля пішла з-під ніг. Тепер ніяких сумнівів. Мої здогадки все ж вірні. Господи, ну навіщо я пішла сьогодні по короткій дорозі?
У подруги ми просиділи до пізньої ночі. Обговорили все, що тільки можна. Але я так і не наважилася розповісти їй правду. На душі вовки вили. Заговорити про це я так і не змогла.
Всі вихідні я провела в роздумах. Як же бути? Розповісти все і зруйнувати щастя подруги? Чи тримати все в собі? Але він виглядав щасливим поруч з ними. Чому тоді не розповість все сам? Навіщо обманювати люблячу тебе людину? Тим більше що там є дитина. І триває все це, судячи з усього вже не один рік.
Намагаюся підібрати потрібні слова для розмови. Боюся сильно поранити дорогу мені людину. Але мовчати ставати все нестерпнішим. До того ж, Настя хоче переписати свою квартиру на чоловіка. Не люблю я такі ситуації, що робити, не знаю…
Фото ілюстративне – radostlyubvi.
