– Купила я собі лоточок полуниці, маленький зовсім, може, ягід з десяток! – розповідає пенсіонерка Ярослава Іванівна. – Грошей немає, звичайно, зовсім зараз, але щось так захотілося спробувати хоч раз в цьому сезоні. Купила, прийшла додому, дивлюся, немає нікого. Ну, думаю, добре, зараз і посмакую. Вимила ягоди, на тарілочку виклала, сіла на кухні з журналом, і тільки рот відкрила, щоб ягідку покласти, як двері відкриваються і забігають онуки. «Ой, бабуся ягоди їсть! Дай нам!»…
Онуків у Ярослави Іванівни двоє – хлопчики трьох і шести років, сини її дочки Віри. Кілька місяців тому Віра з чоловіком здали в оренду свою квартиру, яка ще в кредиті, і разом з дітьми переїхали до матері, щоб пережити важкі часи. Зять Олексій наприкінці того року змінив роботу, але на новому місці не прижився – напрямок, який його взяли розвивати, в зв’язку з кризою взагалі скоротили, і чоловік опинився на вулиці.
Віра повинна була вийти зі свого декрету довжиною в шість років в серпні. Але в її компанії теж скорочення, і виходити по суті нікуди. Навіть ті, хто працював і не йшов ні в які декрети, знаходяться в стані повної невідомості. Налагодиться справа чи ні, невідомо. Вірі запропонували поки написати заяву на відпустку за свій рахунок.
Зять шукає роботу, Віра сидить з дітьми. Садки закриті, що буде з роботою, незрозуміло, гроші скінчилися, і настрій у всіх пригнічений.
– У цьому місяці взагалі у них туго: кредит ледве заплатили, завдяки квартирантам, комуналку оплатили, і все – живемо далі практично на мою пенсію… Так, вкладаю зараз в загальний котел, а що робити? Якось викручуємося. Пироги печу з капустою, супи варю, щось вигадую.
Дратує Ярославу Іванівну той факт, що зять навіть в таких умовах, як зараз, братися за будь-яку роботу не готовий. Шукає вакансію в офісі, так з хорошою зарплатою. Тільки таких розумних, вважає Ярослава Іванівна, зараз багато. А робочих місць – навпаки.
– Кажу йому – йди в кур’єри, в таксисти, в вантажники, в охоронці, що сидіти! – ділиться Ярослава Іванівна. – Не хоче. Каже, це нас все одно не врятує. Потрібна нормальна робота, яка дозволить утримувати сім’ю і платити за квартиру. І потім, мовляв, хто мене з вантажників в менеджери візьме? Ну сиди, кажу, далі, чекай нормальну роботу! Може, прийдуть, в двері постукають, запросять. Головне – вірити…
Так-то зять, начебто, не сидить на дивані, щось шукає, пише листи, телефонує колегам і старим знайомим, моніторить сайти, іноді навіть ходить на співбесіди. Але реальних пропозицій на руках у нього так і немає.
– Я мовчу-мовчу, потім починаю доньці капати – мовляв, ну що у вас далі-то, які плани? Скільки ще сидіти будете? Треба ж щось робити! Що твій чоловік каже? Вона мовчить, очі опустить, тільки зітхає. Я її розумію – говорити нема чого. Але мене-то теж можна зрозуміти! Я теж не залізна – тягти їх сім’ю на своїх плечах.
***
А кілька днів назад Ярослава Іванівна купила собі полуниці.
– Ну в кінці кінців, маю я право, чи ні, на свої власні гроші? – каже вона. – Хоча б спробувати?
Але спробувати в спокійній обстановці не вийшло – прибігли внуки, підставили долоньки.
– І щось мені прикро так стало! – зітхає Ярослава Іванівна. – Ну все дитинство дочки я її тягла одна, жодного шматка нормально собі на втіху не з’їла, все їй віддавала. Дочці вже під сорок! А я все віддаю. Ну скільки можна-то? Онукам кажу – це мої ягоди, я купила собі. Якщо хочете теж, йдіть у мами просіть! Нехай вона піде і вам купить.
Діти, звичайно, через свою наївність так і зробили, побігли до матері – мамо, бабуся полуницю їсть, купи і нам! Так Віра, в принципі, і сама чула розмову з передпокою.
– Мамо, ну шкода тобі, чи що? Дала б по кілька ягід! – зайшла вона на кухню. – У сім’ї, до того ж, з дітьми, так не роблять.
Ну, тут вже Ярослава Іванівна пішла на принцип – висловила дочці ще раз, хто у кого і за чий рахунок живе в родині. Вийшла дуже неприємна ситуація.
Зятю, мабуть, переказали все в фарбах. Він в останні дні взагалі вдома перестав бувати – о сьомій ранку йде, а приходить пізно ввечері, де вештається весь день, незрозуміло. Тепер всі дуються і ніхто ні з ким не розмовляє.
Фото ілюстративне – sarinform.
