Моєму батькові в цьому році виповниться 85, я його старша донька, мені 60 років. У мене є ще молодший брат, але він давно переїхав в іншу країну, так що літнього батька доглядаю я.
Все життя я була впевнена, що нас з братом двоє, але нещодавно я дізналася, що у нас є ще рідна сестра, правда, лише по батькові, і тепер я не знаю, що робити.
Живу я недалеко, на сусідній вулиці, так що можу до тата забігати коли треба. Нашої мами не стало в минулому році, поки вони були собі двоє, було легше, а зараз я прибігаю до батька в сьомій годині ранку, бо прокидається він дуже швидко, допомагаю йому одягнутися, роблю сніданок. А потім обід, а потім вечерю.
Батько почувається не дуже добре, я не раз йому пропонувала перебратися до нас, ми з чоловіком хоч і маємо троє дітей, але всі вони давно живуть окремо. Але батько відмовляється йти з своєї хати, от я і бігаю весь день туди-сюди.
День народження у тата в березні, він захотів на свій ювілей покликати усіх дітей, внуків і правнуків. Зателефонував моєму брату, той пообіцяв, що приїде з Чехії всією родиною.
Своїм трьом синам я теж повідомила, щоб вони з невістками і внуками приїхали до дідуся. Тато чомусь дуже хоче зібрати всіх нас разом. Я його в якійсь мірі розумію, хто зна, як воно далі буде.
А кілька днів тому я готувала як завжди сніданок, батько сів біля мене і сказав, що нам треба поговорити. Він зізнався мені, що у нього є дочка, звати Надія, їй приблизно 50 років і живе вона в сусідній області.
І тут я пригадала, як одного разу в дитинстві я почула розмову батьків. Вони говорили про дитину, яка народилася, мама тоді вийшла з себе, влаштувала сцену, але я так нічого і не зрозуміла.
Виявляється, мама знала про те, що у тата є дочка, але вони вирішили зберегти сім’ю і ніколи в нашому домі жодного слова про це не говорилося. А тепер батько розповів мені правду, бо хоче побачитися з дочкою.
Він просить мене поїхати в те село, де вона колись жила з своєю матір’ю, і розшукати її. Коли батько мені розповідав цю історію, у нього на очах були сльози каяття, він розумів, що завинив і перед мамою, і перед нами з братом, і перед Надією, яка все життя росла без батька.
Татова воля така – я маю знайти цю жінку і попросити приїхати до нас. Я збентежена, не знаю, що робити. Я не знаю цієї людини, хоч по суті вона і є моєю сестрою. А якщо вона все життя тримає на нас образу і не захоче навіть мене слухати? А якщо вона не дуже хороша людина, і почувши про батька, захоче претендувати на спадщину, як компенсацію.
Залишається майже місяць, треба щось робити, батько наполягає, а я не знаю, як буде краще в цій ситуації.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
