У мене є рідна сестра Оксана, ми з нею не дуже часто зустрічаємося і спілкуємося, хоч і живемо в одному місті.
Справа в тому, що Оксана з чоловіком живуть доволі заможно, а ми з чоловіком рахуємо кожну гривню від зарплати до зарплати.
Першою вийшла заміж Оксана, вона старша за мене на 4 роки. Її чоловіком став хлопець з нашого містечка, у якого батьки – дуже багаті і впливові люди.
На весілля вони молодятам подарували навіть не квартиру, а власний будинок, в якому молодята стали жити окремо.
Чоловік сестри став працювати в бізнесі батьків, а згодом і Оксана включилася в родинну справу.
Перші роки ми з нею ще якось спілкувалися, а потім все звелося нанівець, сестра постійно була зайнята, і зустрічалися ми з нею лише на великі свята у наших батьків.
Згодом я теж вийшла заміж, але мені не пощастило так, як пощастило сестрі. Мій чоловік працює на місцевому заводі, а я продаю в супермаркеті.
Наших зарплат не вистачає навіть до кінця місяця, адже у нас двоє дітей. Живемо ми досі в однокімнатній квартирі, яку чоловік отримав ще до нашого весілля у спадок.
І ось через те, що ми з сестрою живемо такими різними життями, між нами наче прірва виросла. Мені постійно здавалося, що сестра мене соромиться, тому я і не нав’язувалася їй.
Оксана їздить на дорогій машині, а я автобусами. Сестра носить брендовий одяг, а я одягаюся в секондхенді. Будинок сестри схожий на палац, я там ще жодного разу не була, бачила його тільки з вулиці.
Кілька днів тому у сестри був ювілей, Оксані виповнилося 40 років. Мені дуже хотілося привітати сестру, і я наважилася піти без запрошення до неї в гості.
Грошей у мене не було, я поставила в конверт останніх 500 гривень і поїхала до сестри, думаю – будь що буде!
Оксана дуже здивувалася, коли побачила мене біля своїх воріт, а коли вона відкрила конверт, то відразу ж закрила і відставила його в сторону.
Я розуміла, що сума, яку я туди поставила, була відверто смішною за мірками сестри, але тим не менше, Оксана накрила стіл, пригостила мене, в той вечір ми гарно так, душевно посиділи, а потім сестра відвезла мене додому.
Зранку я відкрила свою сумочку, і побачила там знайомий конверт, але в ньому лежало не 500, а 5 тисяч гривень, і записка.
В ній Оксана дякувала мені за турботу, і просила пробачення за те, що була не надто чуйною до мене, адже розуміла, що ті кошти, які я поставила в конверт, для мене були цілим багатством.
Відтоді наші стосунки з сестрою кардинально змінилися, ми стали частіше зустрічатися.
Тепер мій чоловік працює у них на фірмі, і заробляє дуже пристойні гроші. Якщо так і далі піде, ми зможемо планувати розширення.
Сестра і досі почувається винною, вона в своїх клопотах просто не зауважувала, як важко мені.
Я її не звинувачую ні в чому, головне, що ми знову спілкуємся як рідні сестри, адже любов і підтримка – важливіші за будь-які гроші.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Мама щодня мені стала скаржитися, що втомилася, ще недобре їй і, хоча їй до пенсії рік, я сказала звільняйся, ми тобі з чоловіком даватимемо гроші. Мама звільнилася, їй стало легше, а я стала з чоловіком економити на собі, щоб було з чого їй допомагати. А якось, зовсім випадково, дізналася, що вона невістці гроші дає
- Брат з невісткою надумали продати мамин будинок, мені віддати мою частку, а маму в такому випадку вони заберуть до себе. Але я проти цього. Цей будинок – мамин, і він їй потрібен, це її куточок на цій землі, де все зроблено з любов’ю, тому я не дозволю його зараз продавати
- Коли Наталка їхала в Італію на заробітки, свою доньку залишила на матір в селі. Роки минали, вона трохи грошей їм висилала, але 100 чи 200 євро в місяць, бо в селі багато не треба жінці старій та дитині малій. А потім Наталка дізналася від людей, що донька її заміж виходить і поспішила в Україну. Подарунок приготувала і думала, що рідні дуже зрадіють розкоші такій
- Тато нещодавно мені з села подзвонив, мовляв, мама занедужала, приїжджай, доглядати будеш, важко вже їй. Я спочатку стала речі збирати, а потім зупинилася – не поїду до неї, хай там що хочуть люди говорять, а в мене життя своє
- Ювілей у мене був наприкінці березня. Я приїхала додому і зібрала всіх дітей і внуків за святковим столом. Спочатку все було більш-менш, але потім вони знову зчепилися за гроші. Кожен вважав, що йому дісталося найменше. Настрій вони мені добряче зіпсували. Тепер я думаю, що робити далі