fbpx
Життєві історії
Кілька днів тому у батька був ювілей – 75 років. Він зателефонував завчасно, запросив на святкування, сказав, що має до нас важливу розмову. Я відразу подумала, що батько веде мову про спадщину, адже заповіт він так досі і не написав. Коли ми зайшли до батька, в якого квартирі наповну вже хазяйнувала Віра Іванівна. І тут батько сповістив нам новину: вони з Вірою Іванівною розписалися. На моє запитання, навіщо йому це було потрібно, тато зам’явся і сказав, що на оформленні відносин наполягла його нинішня половинка

Коли три роки тому не стало нашої мами, ми з чоловіком запропонували на той час 73-річному батькові переїхати до нас. Але тато відмовився – він захотів залишитися в своїй квартирі, та й нашої допомоги не потребував, бо почував себе доволі непогано.

Кілька разів в тиждень я приїжджала до нього, привозила щось смачненьке, влітку з собою на дачу возила. Побутових проблем у батька не було, з усіма домашніми справами він відмінно справлявся, більш того, дуже любив возитися з прибиранням. Мені тільки прання і миття вікон довіряв.

Батьки взагалі дуже дружно жили. Батько був невтішний, несподіваний відхід мами він переніс важче за мене. Цілий рік він сумував, а потім у нього з’явилася Віра Іванівна.

Цю жінку я знала з дитинства, вона жила поверхом нижче, а працювала до пенсії в міні-маркеті, розташованому в сусідньому будинку. Її сімейне життя не склалося, вона все життя сама виховувала двох синів, які виросли доволі неблагополучними людьми.

І ось зовсім несподівано у батька почалися відносини з цією жінкою. Я не знала, як на це реагувати. З одного боку, дві самотності потягнулися один до одного, а з іншого – ну навіщо їм все це на старості років.

Кілька днів тому у батька був ювілей – 75 років. Він зателефонував завчасно, запросив на святкування, сказав, що має до нас важливу розмову. Я відразу подумала, що батько веде мову про спадщину, адже заповіт він так досі і не написав.

Коли ми зайшли до батька, в якого квартирі наповну вже хазяйнувала Віра Іванівна. І тут батько сповістив нам приголомшливу новину: вони з Вірою Іванівною розписалися. На моє запитання, навіщо йому це було потрібно, тато зам’явся і промимрив, що на оформленні відносин наполягла його нинішня половинка.

Я навіть не знала, що сказати, бо моєму обуренню не було меж: здається, я зрозуміла, навіщо сусідці на старості років було потрібно штамп в паспорті. Я лише запитала, чи Віра Іванівна на правах дружини прописалася в батьковій квартирі, а коли почула ствердну відповідь, була в нестямі.

– Навіщо ти це зробив? – запитала я батька. – У тебе ж ще внучка є!

Батько у відповідь щось плутано торохтів, що у нас з чоловіком і так все добре і ми зуміємо забезпечити житлом свою єдину дитину, а ось про синів Віри Іванівни і подбати щось нікому.

– Треба бути милосерднішими, дочко! – повчально сказав він, намагаючись скоріше завершити складну для нього розмову. – Зате Віра сказала, що тобі не потрібно буде за мною доглядати, коли я не зможу себе обслуговувати. Всі клопоти вона візьме на себе.

Ну кому ще за ким в результаті доведеться доглядати, час покаже, Віра Іванівна – літня жінка. Звичайно, батька у важкій ситуації я не кину і свій дочірній борг виконаю. Але я не можу змиритися з тим, що зробив батько.

Я не хочу, щоб наше сімейне майно, нажите нелегкою працею, пішло до чужих людей.

Фото ілюстративне – healthyplace.

You cannot copy content of this page