З своєю сусідкою, тіткою Одаркою, я завжди добре жила, ми жодного разу з нею не сваpилися, як це буває між близькими сусідами. Бабуся давно живе сама, то ж ми з чоловіком коли треба, завжди її підтримуємо.
У тітки Одарки є єдиний син Остап, але він давно, вже років 15 тому, поїхав з дружиною і дітьми в Америку, за цей час вони жодного разу не приїжджали. Отак мама сама віку і доживає. Наскільки мені відомо, фінансово Остап мамі теж не допомагає, вона все його шкодує, каже, що йому самому гроші на чужині потрібні, а їй одній багато не треба – город є, курочок кілька теж є, то ж жити можна.
Я не розуміла, як так не допомагати рідній матері, але знаючи характер Наталки, невістки тітки Одарки, було ясно, чому саме так все відбувається, вона однієї копійки нікому просто так не віддасть. А коли вони виїжджали в Америку, вона наполягла на тому, щоб мама склала заповіт на Остапа, щоб не хвилюватись, що спадщина може іншим людям дістатися.
За 15 років тітка Одарка постаріла, і вже не може справлятися сама з господарством, чи картоплю викопати, чи сіно скосити – це робить мій чоловік, за просто так, по-людськи, бо шкода нам бабусі, хороша вона людина, добра.
А в серпні цього року тітка Одарка захворіла, потрапила в стаціонар. Я весь місяць до неї їздила, лікувала, їжу свіженьку привозила. Спочатку я знайшла номер Остапа і зателефонувала йому, розповіла про маму, а він каже, приїхати не можу, хіба гроші скину, і попросив номер моєї карточки.
На наступний день прислав аж сто доларів, хоча лікування коштувало значно дорожче. Тоді щось тітка з своїх відкладень мала, а якусь частину ми з чоловіком оплатили.
А кілька днів тому тітку Одарку виписали і вона повернулася додому. Покликала мене з чоловіком на розмову. Сусідка спочатку нам дуже дякувала, казала, що якби не ми, то невідомо, як би все скінчилося. А далі вона нам повідомила, що хоче на нас свою хату переписати, а ми її маємо глядіти до старості.
Нам її хата не потрібна, у нас своя є. До того ж, коли її невістка дізнається, що вона заповіт змінила і залишила їх без спадщини, то вона на наступний день приїде розбиратися, а свого ця жінка не упустить. То ж чи потрібні мені такі проблеми в майбутньому.
Ось я і не знаю, як правильно поступити в цій ситуації. З однієї сторони мені шкода сусідку, і я і так буду їй допомагати, проте розумію, що з часом цієї допомоги треба буде все більше, тому будинок як нагорода нам би підходив. Але з іншої сторони, не хочеться потім мати проблем з її сином і невісткою. То ж що робити, просто не уявляю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
