Кілька днів тому Олена поралася на подвір’ї, згрібала залишки опалого листя, і раптом побачила, як у хвіртку до неї заходить сивочолий чоловік. Він їй дуже нагадав першого зятя Петра, але ж звідки б взялася у Петра така велика чорна машина, він же пияком був, саме тому Наталка його і кинула. – А чи пам’ятаєте мене, мамо? – посміхнувся чоловік. – Приймете до хати, чи сердитесь ще

Олена була впевнена, що після того, як її єдина донька з чоловіком і дітьми в Канаду виїхала, її в цьому житті вже нічого доброго не чекає – доведеться самотньо доживати віку в своїй хаті. Наталка кликала її до себе, але в 75 років рушати з місця і їхати на чужину Олена не хотіла.

– В своїй хаті помру, – любила казати Олена. – Тут хоч свої стіни гріють, а там – кому я потрібна?

Проте, якраз рідні стіни і почали підводити, бо в хаті Олени не було капітального ремонту майже 20 років, відколи її Наталка поїхала за кордон.

Якось дощ періщив такий, що через дах стало протікати, а вітер крізь старі шибки теж додав сили, так що Олена не на жарт налякалася, як буде цю зиму зимувати. Її мізерної пенсії ледве на їжу вистачає, не те, щоб вікна міняти, чи дах перекривати.

Літня жінка якось в телефонній розмові натякнула доньці, що треба було б хату відремонтувати, але Наталка відповіла, що їм самим важко, і що вони в постійних кредитах там. То ж Олена все зрозуміла, і більше до цієї розмови не поверталася. Проте, що робити, вона не знала.

Кілька днів тому Олена поралася на подвір’ї, згрібала залишки опалого листя, і раптом побачила, як у хвіртку до неї заходить сивочолий чоловік. Він їй дуже нагадав першого зятя Петра, але ж звідки б взялася у Петра така велика чорна машина, він же пияком був, саме тому Наталка його і кинула.

Прожили вони всього 4 роки, Петро крім оковитої, друзів і гулянок нічого не бачив. Наталка довго терпіла, а потім на роботі знайшла собі іншого, вони спочатку таємно зустрічалися, а потім Наталка з непутящим чоловіком розлучилася, а за свого нового залицяльника заміж вийшла. Досі з ним живе, другий зять в Канаду її і забрав.

– А чи пам’ятаєте мене, мамо? – посміхнувся чоловік. – Приймете до хати, чи сердитесь ще?

Олена кинула граблі і попрямувала до гостя, витираючи брудні руки об свій домашній фартух.

– Петрику, синку, заходь звичайно! Яким же ти паном став! Не впізнати тебе!

– То, мамо, все завдяки Вам! Я подякувати прийшов, за ту добру пораду, яку Ви дали мені багато років тому назад.

На Олену нахлинули спогади… Коли Наталка заявила, що не збирається терпіти пиятику Петра, і на розлучення подає, бо у неї вже є інший, Петро ледь з розуму не зійшов, плакав як дитина мала, на колінах прощення просив. Але коли побачив, що дружина невблаганна, вже все вирішила, і назад дороги немає, він став ще більше пити.

Якось в білий день поверталася Олена з магазину, і побачила свого колишнього зятя в нетверезому стані, спав на лавці в центрі села.

Забрала вона тоді його до себе додому, бо ж сиротою Петро був, і не мав до кого піти. Потім вона за це від доньки отримала, що та її перед людьми соромить. Та Олена до Петра як до сина поставилася, а коли той проспався, наважилася на розмову серйозну з ним.

– Петрику, синочку, кидай ти цю справу, нікого вона ще до добра не довела. Боляче тобі, розумію… Але ж ти сам і винен. Наталка до тебе вже не повернеться, але на цьому життя не зупинилося. Їдь на заробітки, гроші заробляй, а там, може, і долю свою знайдеш ще…

Чи послухав Петро тоді її, Олена не відала, бо зник чоловік з села, і ніхто про нього нічого не чув.

А тепер, через 30 років, з’явився… І гарний який же, просто не впізнати!

– Мамо, а я тоді зробив все, як Ви порадили, і тепер у мене є свій бізнес, і сім’я чудова. Далеко я живу, а тут, був неподалік, приїхав по роботі, і мені сказали, що одна Ви тепер. Та не хвилюйтесь, уже не одна. Думаю, до зими ми встигнемо – свою хату Ви просто не впізнаєте!

Олена плакала… Розуміла, що в будь-якій ситуації завжди треба чинити по-людськи, бо ніколи не знаєш, хто в складній ситуації подасть тобі руку допомоги… А добро – воно нікуди не зникає, воно – вічне…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page