Коли я зустрічалася з Павлом, я не бачила, а може просто не хотіла бачити в ньому тих рис, які проявилися зараз, в сімейному житті. Ми прожили чотири роки разом, у нас є син, два роки. Лише в шлюбі я зрозуміла, що мій чоловік дбає лише про себе. Його цікавлять лише власні потреби і інтереси, а на мене після народження дитини він взагалі перестав звертати увагу.
Коли я пішла в декрет, то мала просити гроші у чоловіка навіть на найнеобхідніші речі. Я себе почувала в такій ролі, м’яко кажучи, не комфортно. Тому коли дитині виповнилося всього півтора року, змушена була вийти на роботу, а сина віддати в садок. Чоловік нічого проти не мав, йому було байдуже, що наш син прокидається пів на шосту, бо на восьму мені вже треба було бути на роботі.
А потім почалися якісь незрозумілі речі – Павло перестав звертати на мене увагу. А кілька днів тому прийшов додому і сказав мені, що не любить мене і не хоче зі мною жити. Я не знала, як реагувати на такі слова чоловіка. Він, ніби, і не йде від мене, але і жити зі мною не хоче. Та заради сина я проковтнула все, хоча не можу передати, що зараз відчуваю в душі.
– Ми з тобою з різних планет, ти ніколи не зрозумієш мене, а я тебе! Я не збираюся під тебе підлаштовуватися, якщо ти хочеш – підлаштовуйся під мене сама! – сказав мені Павло. – Ти занадто багато хочеш, треба було за багатого папіка заміж виходити, а не за мене, – виливав чоловік душу під час вечері.
Усередині мене щось обірвалося, не хотілося вже плакати, побиватися, знову копатися в собі і думати, що цього разу було не так. Я вже не знаю, як поводитися, що зробити ще? Як стерпіти, перебороти, знайти компроміс.
У нас дитина 2 роки, я працюю і з 1,5 років дитина ходить в приватний дитячий садок поруч з будинком. Зараз отримали направлення до державного садочка, але він досить далеко і виникла потреба в машині. У мене є права, у чоловіка немає і водити машину він не збирається.
У плані їжі, речей, Павло собі ні в чому собі не відмовляє, одяг купуємо не з потреби, а просто захотілося, також з їжею – купує все, що хочеться, при цьому зі мною ніколи не радиться. Я розуміла, що машину ми можемо взяти лише в кредит. Сама я його не потягну, а чоловік витрачає свої гроші наліво, і направо.
Коли я сказала, що з такими витратами нам не вистачить грошей, а мені при цьому потрібно сходити до стоматолога, купити дитині одяг в садок, адже росте він дуже швидко і речі зношує також, так і по мінімуму – треба підстригтися мені, зробити брови, манікюр, чоловік відповів, що це лише мої клопоти.
Павло сказав, що я занадто багато хочу – машину мені подавай. Хоча потрібно якось возити дитину в садок – якщо вранці ще можна це зробити, то вечір в годину пік просто нереально влізти в автобус, та й виходити з дитиною в 6.30 ранку, щоб відвести його в садок і встигнути на роботу – просто нереально.
За собою я теж мушу стежити – чоловік каже, що лише зайвий раз гроші витрачаю, хоча сам говорив, що пофарбувати волосся мені варто. В будинок штори купити – навіщо нам їх, і так прекрасно жили без них, на продукти багато витрачаємо – готуй менше, економ бюджет.
Але при цьому сам раціонально витрачати гроші не збирається! Ми заробляємо однаково, іноді у мене навіть більше зарплата, ніж у чоловіка. Квартиру, в якій ми живемо, купили нам мої батьки. Я не знаю як мені бути далі, як жити із усвідомленням того, що чоловік тебе не любить. Чи є у таких відносин майбутнє? Можливо, це все ще налагодиться…
Фото ілюстративне – istockfoto.
