Якби ще кілька днів тому мені хтось розповів, що це станеться зі мною, я б ніколи не повірила. З Ярославом ми одружені вже більше десяти років. Жили ми завжди добре, в домі панували любов і взаєморозуміння. Оскільки ми одружилися дуже рано: мені було 17, а Ярославу 19, то ми ще тоді домовилися завжди все робити разом. Я навіть в гості до рідної сестри без чоловіка ніколи не ходила.
Але він без мене теж сам нікуди не ходив. Отака у нас була дружна сім’я. У нас двоє чудових синів – 9 і 5 років. Всі вихідні намагаємося проводити в колі сім’ї. Ходимо в кіно, на піцу, на природу, і завжди разом. Хлопці ростуть здоровими і дружніми. Нас це тішить і заспокоює. Значить, правильно виховуємо і досить приділяємо уваги.
Мені завжди здавалося, що у нас просто ідеальна сім’я. Я люблю чоловіка і він мене любить, дітки ростуть і добре вчаться. Вдома все облаштовано і налагоджено. Живи і насолоджуйся життям. Що я і робила останні роки. Але я подумати не могла, що наша ідилія може бути зруйнована одним єдиним телефонним дзвінком.
Кілька днів назад, коли хлопці гуляли у дворі, а чоловік затримувався з роботи, мені подзвонили. Номер виявився незнайомим, але я відповіла, хоча не маю звички відповідати на незнайомі номери. Голос у слухавці виявився жіночим, доволі приємним. Але на цьому все приємне і закінчилося.
Дівчина привіталася і прямо сказала, що вона давно зустрічається з моїм чоловіком. Почувши таке, я не відразу зрозуміла значення сказаного. Але дівчина продовжувала щось говорити. Коли я нарешті переварила інформацію, я не змогла нічого їй відповісти, крім того, що побажати їй всього найкращого. Було зрозуміло, що на тому кінці дроту остовпіли, але я відразу поклала слухавку.
Дівчиною, яка мені телефонувала, виявилася співробітниця мого чоловіка. Вони разом працюють в лікарні, часто нічні зміни у них випадають на одні і ті ж дні.
Вечір був зіпсований. Я з нетерпінням чекала повернення синів і чоловіка. Мені дуже хотілося, щоб вся сім’я була зараз в зборі. Я не можу описати тих відчуттів, які мене переповнювали. Водночас я хвилювалася, бо як спробувала собі уявити, що мій коханий чоловік може піти до іншої жінки, ставало погано лише від одної думки.
Через годину всі повернулися додому. Хлопці відразу побігли за стіл, а чоловік відмовився, сказавши, що перекусив на роботі. Після вечері всі розійшлися по своїх кімнатах і лягли спати.
Вночі заснути я не могла. У голові постійно крутилися думки про ту дівчину, яка мені телефонувала. Я не хотіла вірити в зраду чоловіка, але розуміла, що дівчина, до того ж, співробітниця, просто так не подзвонила б. Я вирішила поговорити з Ярославом з самого ранку. Тим більше що завтра був вихідний.
Дочекавшись ранку, я встала готувати сніданок. Мої чоловіки встали, як зазвичай, і ми разом поснідали. Хлопці потім втекли у своїх справах, а ми з чоловіком залишилися наодинці. Я не стала затягувати розмову, бо на душі було дуже недобре. Мені потрібно було зрозуміти: правда це чи брехня.
Чоловік спокійно мене вислухав і не став відпиратися. Ярослав взагалі дуже врівноважений по житті чоловік. Він сказав, що все це правда, але він не збирається йти з сім’ї. Коли він повідомив це своїй коханій, та вирішила сама мені все розповісти. Ярослав обіцяв припинити з нею будь-які стосунки. Просив вибачення у мене і благав не приймати поспішних рішень.
Я не змогла його пробачити, але і вигнати з дому теж не змогла. Він сказав, що буде чекати і зробить все, щоб відновити мою довіру. Говорив, що дуже любить і не може жити без мене і дітей.
Я вперше в житті взагалі не знаю, що робити. Я дуже люблю свою сім’ю. Вони для мене найголовніше в цьому житті. Але як пробачити Ярослава? Як все забути і жити далі? До такого я була не готова…
Фото ілюстративне – krasotamira.
