Буває так, що чоловік любить свою маму настільки сильно, що дружині в цьому серці залишається місце хіба що на килимку біля порога.
Максим повертався з тривалого відрядження в піднесеному настрої. У кишені — гонорар, у сумці — подарунки, а в думках — м’який диван і домашній борщ. Він навіть на мить замислився, чи не заскочити до мами, але вирішив, що Марія Степанівна вже відпочиває. Краще порадувати дружину сюрпризом.
Він уявляв, як Катя здивується, як малий Дениско кинеться на шию. Максим під’їхав до будинку, розрахувався з водієм і звичним жестом глянув на свої вікна.
У квартирі було темно. Ані вогника на кухні, де зазвичай у цей час Катя готувала вечерю, ані світла у вітальні.
«Дивно, — промайнуло в голові. — Невже до батьків поїхали? Я ж писав, що буду сьогодні».
Останнім часом у них з Катею було натягнуто. Сварки спалахували через кожну дрібницю, але Максим був упевнений: тиждень розлуки пішов на користь, вона охолола і скучила.
Він піднявся на поверх, відімкнув замок і зайшов у коридор. Намацав вимикач, клацнув… Тиша. Світло не з’явилося.
— Та що за жарти? — буркнув він собі під ніс.
Визирнув у під’їзд — там лампочка світить яскраво, ліфт їздить. Глянув на щиток: у сусідів лічильники крутяться, а його — наче завмер. Максим увімкнув ліхтарик на телефоні й пройшовся кімнатами. Порожнеча. Холод. І якесь дивне відчуття нежилого приміщення.
«Мабуть, таки треба було до мами їхати», — зітхнув Максим і набрав номер Марії Степанівни. Але замість рідного голосу почув механічне: «Абонент поза зоною досяжності».
«Напевно, на тій своїй ділянці за містом, там зв’язок вічно пропадає», — подумав він. Їхати туди електричкою більше години після дороги зовсім не хотілося. До того ж мати мала звичку вимикати телефон, коли хотіла спокою.
Максим набрав Катю.
— Катю, я вдома. А ви де? Тут світла немає, що взагалі коїться?
Відповідь дружини змусила його присісти прямо на валізу в темному коридорі.
— Катю, ти це серйозно? Ти жартуєш? Катю!
Але в трубці вже пішли короткі гудки. Максим пройшовся ліхтариком по кухні. Холодильник був розморожений і порожній. У ванній не було жодного рушника. На поличці в коридорі не вистачало дитячих кросівок.
Від злості він замахнувся, щоб ударити по стіні, але в останню мить стримався. Тільки забив руку об одвірок і засичав від болю. Ситуація була дурна.
Раптом телефон завібрував — мати передзвонювала сама.
— Синку, ти повернувся? — голос Марії Степанівни був напрочуд спокійним.
— Ти там у себе поки будь, не шукай мене. Я в оздоровчому центрі, відпочиваю. Ти ж сам мені ту путівку організував, забув? Все, обіймаю, у мене зараз процедури.
Максим залишився стояти в темряві, розуміючи, що він опинився в пастці, яку сам же й збудував.
Ще коли вони тільки познайомилися з Катею, Максим одразу розставив пріоритети. Мама виростила його одна, віддавала останнє, тому він тепер зобов’язаний зробити її старість золотою.
Катя тоді лише знизала плечима:
— Але ж твоя мама ще цілком енергійна жінка. Їй ледь за п’ятдесят, вона працює.
— Ти не розумієш, — пояснював Максим. — Вона все життя в школі, це колосальне навантаження. Я хочу, щоб вона хоча б на пів ставки перейшла. Щоб пожила для себе.
Катя змирилася. Вона вірила, що Максим — відповідальний чоловік, а повага до батьків — це хороша риса.
Вона ще не знала, що ця «повага» з часом перетвориться на фінансовий пилотяг.
Коли Марія Степанівна справді перейшла на пів робочого дня, вона розцвіла.
— Ой, дітки, нарешті я дихаю! — щебетала вона на недільних обідах. — Максимко у мене такий молодець, справжній господар.
Катя посміхалася, хоча вже тоді почала помічати, що їхній спільний бюджет стає все більш «спільним» для трьох, а не для двох.
Потім була вагітність. Марія Степанівна сприйняла новину стримано.
— Чи не зарано? — зітхнула вона. — У вас же розстрочка за житло, витрат багато. Треба було зміцніти.
Катя здивувалася: їй було майже тридцять, куди вже далі чекати? Але промовчала.
Народився Дениско, і життя молодої сім’ї перетворилося на квест «дотягни до зарплати».
— Навіщо ці дорогі засоби гігієни для дитини? — дивувався Максим, розглядаючи чеки.
— Наші мами якось без них обходилися. Можна ж і випрати зайвий раз.
— Максим, у нас пральна машина ледь дихає, — втомлено відповідала Катя. — Вона ж речі рве. Треба нову купувати.
— Грошей зараз немає, потерпимо, — відрізав чоловік.
Хоча Катя точно знала, що на роботі йому виплатили гарні преміальні. Вона думала, він відкладає на сімейні потреби.
Якось Катя заскочила до свекрухи занести ліки. Зайшла на кухню і завмерла: там сяяла новенька, сучасна пральна машина з купою режимів і сушкою.
— Ой, Катенько, дивись! — похвалилася Марія Степанівна.
— Максимко вчора привіз. Каже: «Мамо, не хочу, щоб ти перевтомлювалася». Який же він у мене турботливий!
Того вечора вдома була справжня буря. Катя не кричала — вона просто дивилася на чоловіка очима, повними розчарування.
— Значить, я з немовлям на руках маю прати в старій розвалюсі, а твоя мама, яка працює три години на день, отримала техніку останнього слова науки?
— Мама — це святе! — вигукнув Максим. — Вона старенька, їй важко. А ти молода, впораєшся. Що ти за жінка така, що заздриш рідній матері?
Він потім просив вибачення, купував квіти, але осад залишився. А далі стало тільки гірше.
Марія Степанівна раптом вирішила, що їй життєво необхідне «свіже повітря».
— У місті такий смог, — жалілася вона. — От якби в мене був хоча б невеликий будиночок з садочком…
Максим загорівся цією ідеєю. Катя намагалася зупинити його:
— У нас борги! Денис росте, йому треба фрукти, одяг, гуртки. Який будинок?
— Це вкладення в майбутнє! — переконував Максим. — Це ж і для сина буде дача. Свіже повітря, свої яблука.
У результаті Максим оформив ще одне фінансове зобов’язання. Будиночок купили, але він виявився «котом у мішку» — то дах тече, то паркан падає. І всі вільні кошти Максима тепер йшли на мамин «рай».
Каті довелося вийти на підробіток ночами, коли малий спав. Вона писала тексти, щось оформлювала, аби просто мати можливість купити дитині нові сандалики. Максим цього ніби не помічав. Він щиро вважав, що раз дружина справляється — значить, усе гаразд.
Крапкою стало літо. Марія Степанівна заявила, що на дачі працювати їй важко.
— Катю, ти молода, тобі корисно на сонці побути, — сказала вона якось телефоном. — Поїдь, посади там щось, а я буду приїжджати ввечері, чаювати на веранді.
А за тиждень Максим гордо повідомив, що відправляє маму в хороший санаторій у горах.
— Їй треба підлікуватися, — твердо сказав він. — Вона заслужила.
— А ми? — тихо запитала Катя. — Ми з Денисом за два роки не були навіть на місцевому озері, бо ти кажеш, що бензин дорогий.
— Не порівнюй! Мама хвора!
Тоді Катя зрозуміла: словами тут не допоможеш. Потрібні дії.
Вона дочекалася від’їзду Максима у відрядження. Зібрала речі, забрала сина і переїхала до своїх батьків. Але перед цим зробила те, що Максим ніяк не міг очікувати.
Вона написала заяви на тимчасове відключення квартири від усіх послуг. Газ, світло, вода — все було офіційно «заморожено» через нібито ремонт.
Грошей на рахунках не було, борги за обслуговування будинку накопичилися солідні, бо Максим «забував» їх оплачувати, купуючи мамі нові саджанці троянд.
Ключів від квартири Марії Степанівни у Максима не було — мати дуже берегла свій особистий простір.
І ось тепер Максим сидів у темній квартирі. Він був голодний, втомлений і… брудний. Хотів хоча б вмитися, але кран видав лише сухе шипіння.
Він знову набрав Катю.
— Катю, я все розумію, ти ображена. Але це вже занадто! Де мені митися? Що мені їсти? У мене в кишені залишилися копійки після всіх витрат!
— А ти звернися до мами, — спокійно відповіла дружина. — Нехай вона вишле тобі грошей зі своєї картки, на яку ти щомісяця скидаєш солідну суму.
Або нехай пустить тебе в свій будиночок. Ах, точно, там же ремонт, який ти не встиг закінчити.
— Катю, повернися! Я погашу борги, обіцяю!
— Чим? — гірко засміялася вона. — У тебе все розписано на пів року вперед: санаторії, ремонти, мамині бажання. Ми з сином для тебе — безкоштовний додаток. Знаєш, ми у моїх батьків нарешті їмо нормальну їжу.
А ти подумай. У тебе є час до кінця місяця. Або ми подаємо на розділ майна, продаємо цю квартиру, і ти йдеш жити до мами.
Максим намагався протестувати, але Катя була невблаганна. Тиждень він протримався, бігаючи до друзів помитися і купуючи мівіну на останні копійки.
Його «ломка» була страшною. Він звик бути героєм для мами, але виявилося, що бути героєм за рахунок голодної дружини — це не подвиг, а слабкість.
Ольга бачила через вікно, як він кілька разів приходив до будинку її батьків, стояв під під’їздом, але не наважувався зайти.
Зрештою, він прийшов з документами. Максим виставив мамину дачу на продаж.
— Вона образилася, — тихим голосом сказав він Каті, коли вона нарешті погодилася вийти на розмову. — Каже, що я невдячний син.
— А ти їй скажи, що ти — вдячний батько і відповідальний чоловік, — відрізала Катя. — Допомога батькам — це коли у твоїх дітей є все необхідне, а в тебе залишається надлишок. А не коли ти вириваєш шматок з рота сина, щоб купити мамі чергову забаганку.
Максим почав платити борги. Повернув Каті гроші, які вона позичала у своїх батьків. Це було важко. Марія Степанівна ще довго влаштовувала телефонні вистави з «хворим серцем», але Максим вперше в житті сказав: «Мамо, я зараз не можу, у Дениса заняття».
Катя дала йому шанс. Вона дивилася, як він тепер планує бюджет, як радиться з нею перед кожною покупкою.
— Знаєш, — сказала вона йому одного вечора, коли вони разом пили чай на кухні, де знову горіло світло. — Я не хочу, щоб ти перестав любити маму. Я просто хочу, щоб ти почав поважати нас.
Чи вистачить Максима надовго? Час покаже. Але Катя тепер точно знає: іноді, щоб врятувати сім’ю, треба просто вимкнути світло і дати людині можливість побачити свою совість у темряві.
А як ви вважаєте, чи можна перевиховати дорослого чоловіка, який надто прив’язаний до матері? Напишіть свою думку в коментарях.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
