fbpx

Катя читала заповіт. Він був завірений нотаріусом і зроблений майже рік тому. Їй заповідалося усе майно Олександри Федорівни і значна сума грошей. – Катрусе! Ви повинні відмовитися! – жінка благально дивилася на Катю, намагаючись зрозуміти: відмовиться вона від грошей чи ні

Заповіт для сироти.

В той Вечір Катя не спала, думала, що їй робити. З фотографії на Катю дивився дід. Він завжди хмурився, коли вдома траплялися неприємності. Зазвичай він чіпав коротко стрижений вус, замислювався ненадовго, приймався за другий вус і говорив: – Давай подумаємо разом. За матеріалами

Чотири роки дідуся немає, чотири роки Каті доводиться думати одній. Як не вистачає зараз його! У важкі хвилини Катя рідко згадувала мати. З дев’яти років її виховував дідусь. Вона вчилася в другому класі і разом з дідом часто ходила в лікарню до матері. Потім її і в лікарню перестали пускати, а потім … були сусіди, шкодували маленьку Катю і все повторювали: «Сиротинка».

По-справжньому сиротою Катя відчула себе чотири роки тому. Тоді вона вчилася на передостанньому курсі технологічного, діда не стало і це було найбільшим горем в її житті. Найближче, найпотаємніше Катя могла довіряти тільки йому. І він перед тим як покинути цей світ відкрив їй своє потаємне.

… Вона готувалася до іспитів, а дід лежав хворий. Був він задумливий, неуважно відповідав на питання і все чомусь зітхав. Катя зрозуміла: щось тривожить діда сильніше його хвороби. І не помилилася. Він покликав Катю і попросив посидіти з ним. Був він чисто поголений, на стільці висіли костюм і краватка.

Посидь, Катрусю. Посидь. Хотів ось піднятися, так ноги чужі стали. Слабну … Можливо, донечко (він часто називав її так), цю розмова варто було раніше почати, та не наважувався. Так слухай, Катруся. Це дуже і дуже важливо.

Дід замовк, поправив подушки, прихилився до них спиною. На блідому обличчі плямами проступив рум’янець.

– У кварталі від нас, на сусідній вулиці … живе дуже близька мені людина.

Катя здригнулася, і дід перехопив погляд внучки, спрямований на фотографію бабусі. Він ще більше почервонів, заквапився говорити:

– Ні-ні, Катрусе! Не думай поганого. Олександра була подругою твоєї бабусі. Так ось, Олександра Федорівна дуже хвора. Раніше я ходив для неї в аптеку, в магазин. І сьогодні хотів … Не залишай, Катрусе, її одну. Це найбільше моє прохання …

Три роки з дня на день ходила Катя на сусідню вулицю. Кілька разів за ці роки заставала у Олександри Федорівни жінку. Гостя завжди кудись поспішала, питала про здоров’я, не роздягаючись, сиділа і, не помічаючи Каті, зникала.

Катя навчилася робити уколи, готувала і прала для Олександри Федорівни, часто ночувала у неї. І в цій квартирі висів портрет діда. Коли Катя приходила з роботи і приймалася за справу, їй здавалося, що дід дивиться трохи винувато, але досить: внучка пам’ятає його наказ.

Коли Олександри Федорівни не стало, в будинку з’явилися незнайомі люди. Жінка, яку зустрічала Катя в цій квартирі, виявилася сестрою покійної. Рідня перетрушувала в комоді білизну, раз у раз скрипіли дверцята шафи, серванта. Родичі щось шукали. Катя непомітно одяглася і зібралася йти, але Галина Федорівна, так звали молоду жінку, зупинила її. – Немов обмацуючи, вона уважно оглядала Катю і мовчала.

– Я можу піти? – Каті швидше хотілося закрити ці двері.

Галина Федорівна відступила на крок, скривилася:

– Звичайно звичайно. Можете піти. Ми, родичі, розберемося. Так ось ще … Ви, дівчино, багато в чому полегшили життя Шури. Візьміть з квартири щось на пам’ять про неї. Ось з цих речей, наприклад …

Катя ледь помітно кивнула головою, пройшла в кімнату, кинула газету на стілець, посунула його до стіни. Великий килим розкинувся від стелі до підлоги. Катя потягнулася вгору, клацнув обірваний шнурок. Притискаючи до себе портрет діда, Катя зіскочила зі стільця і ​​кинулася з квартири …

Галина Федорівна знайшла Катю по телефону. Голос у трубці просив:

– Катрусе! Я почекаю, але ви мені так потрібні, так потрібні! Я поряд – на прохідній. Ну, будь ласка, миленька!

Галина Федорівна піднялася з лавки, зробила крок назустріч. Вона була в траурній сукні. Руки її дрібно-дрібно тремтіли, в очах стояли сльози.

– Давайте, Катрусю, посидимо! Ні ні! Я не затримаю вас.

Галина Федорівна довго сякалася, прибрала хустинку в сумочку, повільно, майже по складах, запитала:

– Сподіваюся, Катрусе, ви здогадуєтеся, про що піде мова?

Катя знизала плечима і мовчала. Згадалося, як, два дні тому вона тікала від цієї жінки, згадався її погляд.

– Так ви, напевно, і не знаєте … Шура нічого вам не говорила, чому на мене сердилася? Не говорила? Я так і думала … Шура розуміла, сім’я, діти – зайвий раз і не вирватися відвідати.

Сухі очі чіпко стежили за Катею. Галина Федорівна розстебнула сумочку, дістала згорнуту трубочкою папір:

– Ви, Катрусе, прочитайте, прочитайте! Звичайно, ви зрозумієте, Шурочка-то вже не в собі була. Не по справедливості виходить. Ви людина розумна …

Катя читала заповіт. Він був завірений нотаріусом і зроблений майже рік тому. Їй заповідалося усе майно Олександри Федорівни і значна сума грошей.

Вона звернула лист, подала трубочку Галині Федорівні. Не дивлячись на співрозмовницю, запитала:

– Що ви хочете?

Сухі нотки в голосі злякали Галину Федорівну. Вона присунулася, ковзнувши по лавці сукнею, майже плачучи, швидко заговорила:

– Я її єдина сестра. Далекі родичі – не беруться до уваги … В одному себе і звинувачую: мало ходила до Шури. Але у мене онуки …

– Що ви хочете?

– Катрусе! Ви повинні відмовитися! В ім’я справедливості! На згадку про Шуру! Ви розумієте? Килим там, ще чого захочете, все обговоримо, але ви розумієте?

– Розумію, – Катя спокійно дивилася на Галину Федорівну, і та благально дивилася на Катю, намагаючись зрозуміти: відмовиться вона від грошей чи ні?

– Залиште заповіт. Мені ці гроші не потрібні.

– Дякую, Катрусе! Дякую рідна!

Галина Федорівна під’їхала до ощадкасі на таксі. Кивнувши водію – почекати, вона вискочила з машини і зіткнулася в дверях з Катею.

– Катрусю, здрастуй!

– Добридень! Я зробила, що ви просили. Прощайте, Галина Федорівна.

Працівники ощадкаси довго розглядали паспорт Галини Федорівни, про щось шепотілися. Нарешті одна з них повернула документи і розвела руками.

– Знаєте … Внесок вашої сестри переведений спадкоємицею на будівництво дитячого садка.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page