fbpx
Життєві історії
Катерина Пилипівна ще молодою з села приїхала в столицю. Навчалася, знайшла роботу, а потім вийшла заміж, народилася донька. Але з чоловіком не склалося, він залишив її. Та колишній був не бідний і купив однокімнатну квартиру для доньки, але сказав, що більше ніколи ні копійки не дасть, свій борг перед ними він закрив. Катерина погодилася, бо жити було ніде. Багато років вона жила з донькою Наталею в цій квартирі. А три місяці тому Наталя сказала, що заміж збирається. Але проблема тепер у неї, де ж матір подіти, можливо, нехай в село повертається, звідки й приїхала. І тоді Наталя вперше за багато років зателефонувала батькові спитати поради

– Я ніколи й подумати не могла, що так в житті буває, – веде свою розповідь Катерина Пилипівна. – Я ж все життя заради неї, заради дочки своєї прожила, тільки її одну й носила на руках постійно. Ростила, любила, все робила для неї, навіть сама заміж більше не вийшла. Ну ось, отримала на старості років подяку від найріднішої людини. Якось зовсім не розумію, як так можна, проміняла мене на чоловіка. Виставила рідну матір з квартири.

28 років тому Катерина Пилипівна приїхала в столицю з маленького дуже села. В місті вона навчалася, потім на роботу влаштувалася. А згодом і кохання зустріла своє, вийшла заміж і стала мамою для донечки.

Шкода, звичайно, але з чоловіком у Катерини Пилипівни не скалося зовсім, він залишив її. Але він був людиною досить не бідно, займав гарну посаду. Тому сам запропонував купити доньці квартиру, в рахунок аліментів на дитину.

Катерина в ті непрості часи погодилася на таку пропозицію колишнього чоловіка. Але й вибору в неї не було зовсім, бо жити не було де, ще й дитина мала на руках, в село повертатися вона теж зовсім не хотіла, бо там ніяких перспектив немає зовсім, та й не чикає її там ніхто особливо з маленькою дитиною на руках.

І в цій самій квартирі Катерина Пилипівна прожила зі своєю донькою Наталею до цього самого дня.

А нещодавно, десь місяця три тому, Наталя повідомила матір, що збирається виходити заміж. Їй зробив пропозицію хороший чоловік, але він не місцевий теж, житла у нього свого власного немає, нема куди дружину привести, але Наталя не засмучується, бо у неї є ж свій власний дах над головою, квартира її.

Але тепер проблема у неї, де подіти свою маму, бо не будуть же вони всі трьох жити в однокімнатній квартирі.

– Роби, як вважаєш за потрібне! – сказав Наталі рідний батько, до якого вона звернулася за порадою. – Квартира твоя – і юридично, і фактично. Я більше нічим допомогти не можу, свій борг перед вами обома я виконав. Далі розбирайтеся самі, я не буду втручатися у ваше з матір’ю життя.

Наталя сама вважає, що мати цілком може зараз орендувати кімнату, а на пенсії поїхати до себе на батьківщину, в той будинок, звідки приїхала в столицю багато років назад. Так, там давно вже живуть її, материні, брати-сестри з сім’ями, і Катерину ніхто не чекає. Але і не виженуть – частка власності у неї там є. Та й взагалі, село – це не столиця, великих проблем з житлом там немає. Влаштуватися можна, кімнату зняти у кого-небудь – на це навіть пенсії вистачить.

– А що робити? – говорить Наталя. – Кредит ми теж не потягнемо. Мати ще не стара, їй навіть до пенсії ще кілька років. Вийде на пенсію – я готова їй допомагати тоді, чим зможу. Але віддати своє житло і піти на орендовану квартиру з чоловіком і майбутніми дітьми, щоб їй було добре – це занадто! Вона прекрасно все життя знала, що квартира не її. Знала, що дочка росте. За двадцять років могла б пристаратися і щось купити собі, хіба ні? Хто винен, що вона цього не зробила? Я мамі допомагатиму чим зможу, але й своє життя маю влаштувати.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page