Катерина Павлівна відчувала себе дуже самотньою. Сьогодні у неї серйозний ювілей – 70 років, але замість того, щоб святкувати його в колі своїх найрідніших людей, вона сидить в лікарняному сквері на лавочці і сумує.
Ні рідний син Дмитро, ні дочка Вікторія так і не привітали мати. Хоча б сусідка з палати не забула і навіть подарувала їй хустку, і медсестра пригостила смачними солодкими яблуками в честь дня народження. Катерина Павлівна була в хорошому будинку для літніх людей, проте персонал там постійно був зайнятий, багато уваги їй не приділяв, адже стареньких там чимало. А привіз її сюди рідний син. Жила Катерина Павлівна в своїй квартирі, коли син попросив переписати житло на нього, він пояснював, що нічого насправді не зміниться, вона буде і далі там жити, але тепер вони з дружиною доглядатимуть за нею самі.
Коли документи були готові, син переїхав жити зі своєю дружиною до матері, а невістка була вічно незадоволена всім, що робить Катерина Павлівна. Дмитро спочатку ставав на сторону матері, а потім став абсолютно байдужим до цих усіх непорозумінь. Потім Катерина Павлівна стала помічати, як син з невісткою часто перешіптуються. Згодом їй сказали, щоб вона збирала речі в будинок для літніх людей поїде – відпочити там, за самопочуттям її там краще будуть слідкувати.
Мати, дивлячись синові в очі, гірко запитала:
– Набридла вже я тобі, синку?
Дмитро сказав, що це всього лише на місяць, а потім заберуть її з невісткою. Але згодом він так і не приїхав. Минуло вже цілих пів року – ні син, ні дочка так і не відвідали матір. А найгірше те, що заради такого сина вона образила свою дочку і це й досі їй спокою не дає.
Катерина сама з села, одружилася там з Андрієм, жили бідно, але все своє мали з городу, тримали господарство. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Андрію розповідати, як в місті добре живеться. І зарплата хороша, і житло відразу дають. Андрій тоді умовив дружину їхати в місто. Продали будинок, велику земельну ділянку, купили квартиру і старий Запорожець. Та згодом чоловіка не стало, Катерина залишилася одна з двома маленькими дітьми на руках. Працювала і в день, і в ночі – мила підлогу, прибирала, щоб відкласти якусь копійку. Думала, поставить дітей на ноги, а там вже вони їй будуть допомагати. Але все сталося зовсім не так.
Сину завжди щось було потрібно, постійно просив в матері допомоги. А дочка Вікторія вийшла заміж і сама з чоловіком намагалася відкласти гроші на власне житло. Тоді мати всі гроші віддавала синові, доньці взагалі не допомагала, Вікторія ніколи нічого не просила.
Потім Вікторія часто матері говорила, мовляв, не даєш мені гроші – не давай і Дмитрові, відкладай на свою старість. Згодом Дмитро занедужав, потрібно було чимало грошей на все. У цей момент Вікторія вже назбирала потрібну суму для житла, але просила матері трохи докласти. Катерина не знала, що робити: у сина наче все й не так погано було, але все-таки здоров’я важливіше, і віддала гроші Дмитрові. Дочка тоді образилася, але нічого не сказала, взяла з чоловіком кредит.
Згодом син теж одружився і став просити в мами квартиру, вона погодилася, адже обіцяли доглядати її на старості років. Вікторія дізналася про це і сказала, що та їй більше не мати, і коли Катерині важко буде, щоб до неї не зверталася. І ось уже чимало років вони не спілкуються з донькою.
Якби можна було повернути час назад, вона б гроші давала обом, навчила б сина самостійності, адже зараз їй так соромно перед дочкою, адже просто видала її заміж, і повністю стала займатися сином. Думала вона про це, а тут раптом чує:
– Мамо!
На душі стало важко. Вона повільно повернулася. Дочка. Вікторія. Мало не впала, але підбігла донька, взяла за руку її.
– Я не знала, що ти тут довго, думала ти в себе вдома живеш, брат довго не зізнавався де ти.
З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на стільчиках в коридорі. Довго розмовляли. А на той час у Катерин Павлівни вже двоє онуків було, і вона з вдячністю допомагає тепер доньці. Живуть всі дружно в трикімнатній квартирі, чоловік Вікторії не проти. Вони з дружиною цілими днями на роботі, так і вдома дітям не так нудно. Катерина Павлівна тепер дякує за кожен день в родині, де вона відчуває, що комусь потрібна, тепер вона не з чужими людьми.
Наче й добре все, але вона так шкодує, що так і нічим за стільки років не допомогла доньці, в її квартирі тепер невістка живе. Ну невже нічого не можна змінити, невже Дмитро нічим з сестрою не поділиться?
Фото ілюстративне.
