– Теж мені, подарунок називається: на три роки старша, ні розуму, ні освіти, ні смаку, – незадоволоно розповідає пенсіонерка Катерина Іванівна. – Так вона ще вдячна має бути за те, що Роман її з дитиною взяв заміж. Де б вона була, якби не Рома?
Сорокарічний Роман – єдиний син у матері, до того ж “пізній”, народжений “для себе”, коли вже стало ясно, що “нормальної” сім’ї створити не виходить. Катерина Іванівна “все життя поклала на вівтар виховання”. У Романа завжди було все, про що мріяли підлітки того часу в його віці, хоч і діставалося все це матері ох як непросто, але вона про те синові ніколи не розповідала, нехай радіє дитина, для чого йому то все знати, як їй важко це далося.
І спочатку Роман був просто ідеальним сином. Він добре закінчив школу, вступив до вищого навчального закладу, і перший рік навіть відучився непогано. А потім щось сталося. Можливо, то все підлітковий вік, можливо, так позначилися непрості дев’яності, але Роман спочатку потихеньку, а потім все швидше і швидше покотився вниз. Були не дуже хороші і друзі, і компанії.
До тридцяти років Роман зіпсувався зовсім.
Йшов з дому на кілька днів, не працював, виносив з дому речі і брав постійно у матері гроші. Хлопчик, який при мамі колись слова поганого не міг сказати! Але мати любила його щирою сліпою любов’ю, мовчала, готувала, намагалася напоумити свою дитину і плакала ночами.
І невідомо, як би повернулася життя далі, якби Роман не зустрів Галину.
Галина взяла його в міцні рукавиці: відмила, відібрала у друзів-приятелів, влаштувала на роботу, забрала від матері в свою квартиру – можна сказати, витягнула з поганого життя. Потихеньку Роман став змінюватися, прийшов в себе. Слухається дружину беззаперечно, працює, став серйозною людиною. Життя налагодилося настільки, що недавно вони з Галинкою доньку народили.
Роман носиться з обома дітьми, сином Галини від першого шлюбу і їх маленькою донькою, як курка-квочка, і в сад, і в школу, і у двір, і на каток. Сусідки приводять його своїм чоловікам в приклад: з роботи бігом додому, гроші віддає дружині, всі до самої останньої копієчки. Ніяких тобі посиденьок з друзями, весь час з сім’єю, дітьми. Галина, звичайно, весь час напоготові: перевіряє, продзвонює, стежить, коли це можливо – водить за ручку. По гостям вони не ходять, до себе запрошують тільки перевірених друзів, щоб ніхто не нагадував Романові ті, минулі часи, щоб він знову не взявся за старе.
Непросто, але живуть, начебто навіть щасливі. Діти ростуть в повній сім’ї, батько займається ними день і ніч, Галині, судячи з усього, живеться непогано, ну а вже про Романа і мови немає – де б він зараз був, якби не дружина.
А що ж Катерина Іванівна? Думаєте, щаслива за сина і вдячна своїй невістці Галині? Ні, як би не так. Невісткою вона незадоволена настільки, наскільки може бути незадоволена свекруха. І ходить невістка не так, і сміється голосно, і чхає, “як чоловік”, і наголос в словах ставить невірно. Загалом, усе в ній не подобається матері чоловіка.
А самій Галині і сумно, і смішно з того.
Не те щоб їй сильно була потрібна любов свекрухи, хоча, як будь-якій людині, хочеться якогось родинного тепла, поваги і любові, хоча б у своїй родині. А Катерина Іванівна веде себе так, як ніби облагодіяла невістку на все життя своїм хорошим сином. А те, що він взяв її з дитиною, вона невістці все пробачити ніяк не може.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
