Коли Катерина виходила заміж за Павла, то не задумувалася, як вони будуть жити. Незабаром Бог подарував їм донечку, Катерина ростила дитину, за господарством наглядала, а чоловік на роботу ходив – працював водієм на місцевій фірмі. Згодом і Катерина вийшла на роботу, але їхні зарплати були мізерними, то ж без своїх продуктів з городу і господарки прожити було б важко.
Вони б, швидше за все і далі так жили, але в якийсь момент жінки з їхнього села почали їздити на заробітки. Однією з перших була сусідка Катерини – Галина, вона вже 15 років в Італії, дітям гроші висилає, живуть добре, ні в чому потреби не мають. Катерина часто просила Галину взяти її з собою, коли та приїжджала додому у відпустку, але та постійно її відраджувала, мовляв, навіщо це тобі – робота важка, ти впевнена, що справишся.
Та потім, після багаторічних прохань, все ж допомогла. Робота і справді була нелегкою, але Катерина твердо вирішила, що в неї все вийде, адже їхала вона для того, щоб у доньки було краще життя, ніж в неї самої.
І все було б добре, якби не людська зaздрість. В селі почали говорити, що Катерина за п’ять років заробила більше, ніж Галина за п’ятнадцять.
От і донеслася ця недобра чутка до Галини, яка цього року приїхала у відпустку аж на три місяці. Жінка біля сільського магазину сказала Галині, мовляв, Катерина молодець, і хату добудувала, і квартиру дочці купила (нехай однокімнатну, та все ж). Одним словом, молодець, не даремно поїхала.
От Галина спересердя і сказала: «Не знаю, як їй це вдалося, на яких таких «роботах» стільки платять».
Дійшла вона і до Петра, чоловіка Катерини. Він і так не був в захваті від ідеї їхати на заробітки, а тут таке почути. За Петровими мірками їм на все в житті вистачало, адже у них є яка-не-яка робота, город, господарство, живуть як всі люди – чого ще хотіти. Але Катерина завжди хотіла більшого. Петро вважав, що їм і одній донечці вистачить на життя того, що мають, а Катерина хотіла дати дочці те, чого сама не мала.
От і працювала в Італії, не шкодуючи сил. Ні копійки на себе не витрачала, все додому відсилала. А тут така новина. Дочка каже, що батько і чути нічого не хоче, на pозлучення подає. Каже, що «диму без вогню не буває», раз Галина так сказала, значить щось знає.
Гіpкими видалися Катерині ті заробітки в Італії, гіpко і від того, що люди такими бувають.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
