fbpx
Життєві історії
Йде зима, а в квартирі моїх батьків дуже холодно. Ми з чоловіком вирішили поставити їм пластикові вікна. За все заплатили, а потім я подзвонила братові, щоб приїхав і трішки допоміг. Та він відмовив. Вже давно мої батьки просто мріють, щоб син прийшов до них в гості

У наших батьків двоє дітей: я і мій брат. Батьки для нас ніколи нічого не шкодували, завжди з останніх сил купували нам все необхідне, хоча не завжди і їм вистачало грошей. Тато з мамою нам гарну освіту дали та належне виховання. Зараз у мене і у брата є свої сім’ї та дітки. І це все також заслуга наших батьків, адже вони нас поставили на правильний шлях життя та допомогли усвідомити нам, що є найголовнішим. Безумовно — це сім’я, це найрідніші люди і родина.

Роки минають, і звісно, що наші батьки не молодіють, стають зрілішими з кожним роком. З кожним роком їм все важче справлятися з господарством та тримати двір у гарному стані, як було це у молоді роки. А живуть вони в селі, недалеко від міста, де всі ми живемо. Ми з чоловіком намагаємося всім, чим тільки можемо допомагати моїм батькам, частенько приїжджаємо з нашими діточками просто погостювати у них. Вони дуже сумують за дідусем та бабусею й постійно просяться до них, адже батьки дуже добре завжди ставилися до них.

А ось мій брат, здається, взагалі забув про існування наших батьків. Нече вони зовсім чужі люди. Брат з дружиною привозили своїх дітей до батьків лише декілька разів. Напевно, що онуки й не знають як виглядають рідні дідусь із бабусею. Постійно придумують якісь справи, аби тільки не приїжджати. Я зрозуміла б їх, якщо вони жили в зовсім іншому місті та добиратися було б дуже довго. Але насправді живуть вони дуже близько до наших батьків, як кажуть у люди “рукою подати” й приїхати до батьків хоча б раз у місяць можна. Адже вони все життя своє присвятили тільки вам.

А ось нещодавно була дуже дивна ситуація, вона була неприємною для мене. Ми з чоловіком вирішили для батьків зробити хороший подарунок й поставити їм у будинку нові сучасні вікна, йде зима, а в них ще старі стояли, дерев’яні, було холодно.

Я попросила брата, щоб він допоміг нам, але він відмовив. Я не розумію його, ми навіть гроші у нього не просили, а просто лише допомогти з установкою, все оплатили самі.

Якщо чесно, мені щиро шкода моїх батьків. Я не розумію, чому рідний син від них відвернувся. Я сама їм допомагаю, гроші даю трішки, коли є можливість. Я в нього вже нічого не прошу, допомоги ніякої теж, просто батьки сумують за ним, можна ж їх провідати. Навіть не знаю, як просити брата, щоб приходив до них, вони ж старенькі.

Я не залишу батьків, буду завжди поруч з ними, але так хочеться, щоб вони були щасливі. А виходить так, що старенькі батьки мріють про просту зустріч зі своїм рідним сином.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page