fbpx
Життєві історії
Іванко народився першого серпня, в самий розгар літа. Якою б могла бути щасливою Дарина, дивлячись на свого синочка, який як дві краплі води був схожий на свого батька. Могла б, але не стала

Іванко народився першого серпня, в самий розгар літа. Якою б могла бути щасливою Дарина, дивлячись на свого синочка, який як дві краплі води був схожий на свого батька. Могла б… Але як? Вона взагалі не знає, як їй тепер жити?

Клята війна… Це вона все зруйнувала… Зруйнувала їхнє щастя… Чи думала Дарина, що не встигне вийти заміж, а батько ніколи не побачить свого сина, розминеться з ним всього у два місяці…

З Іваном Дарина познайомилася ще в університеті. Він завжди дарував їй польові квіти. Дівчина не переставала дивуватися, звідки він їх бере в столиці. Але це було так гарно.

Вони мріяли побратися, але завжди відкладали це на потім. то роботи не було, то житло шукали, то спочатку на ноги хотіли стати. А цього року в новорічну ніч Іван зробив пропозицію Дарині, а вона зізналася йому, що у них маля буде. Вирішили, що весілля зроблять весною, по Великодню. Мама Івана дуже хотіла на весіллі бути, а вона вже багато років на заробітках в Італії.

От і вирішили, що весілля зіграють весною – готувалися, мріяли, список гостей складали. Мама Івана пообіцяла, що своєму єдиному синочку найкраще весілля зробить, все село, звідки вони родом, гулятиме.

А 24 лютого страшна звістка сколихнула всю Україну. Іван сам пішов в ЗСУ, просив Дарину їхати з столиці до нього на Прикарпаття. Чекати вдома його з Перемогою. Весілля довелося відкласти.

Дочекалася… На початку червня приїхав Іван як герой в своє рідне село, побратими з ним теж… Розповідали як все сталося. Він товариша хотів з поля бою забрати, а натомість ворожа куля забрала його життя. І заодно забрала життя Дарини. Єдине, що ще тримало її на білому світі – це синочок, якого носила в лоні і який мав от-от народитися.

Мама Івана в Італію вирішила більше не повертатися, їй треба було Дарині допомогти з онуком.

– А як назвеш синочка, Даринко?, – спитала свекруха.

– Мамо, мамочко… Іванком, звичайно, – розплакалася Дарина.

Це був той момент, коли страшний сум і велика радість стояли дуже близько… Життя продовжується. І малий Іванко буде жити в вільній Україні, за яку віддав своє життя його батько…

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page