Я знаю одну жіночку, хочу розповісти її історію. Іванка виходила заміж зі щирого кохання. згодом у них народився. Щастю молодих батьків не було меж. Та згодом, не пройшло й двох років, як народилася у подружжя дівчинка. Сім’я була ще зовсім молода, хороша, здавалося, що в них попереду стільки багато щасливих років разом.
Згодом розлучились вони чомусь. Сказала мені якось Іванка: “не зійшлись характерами”. Вона відразу до мами повернулася, а в мами вже було налагоджене своє життя, новий чоловік.
Спілкувалась тоді Іванка з сусідом, через те, що жив один, інколи допомагала по господарству. та згодом вона дізналася, що чекає дитину. Коли сусід дізнався про це, то хату свою продав і поїхав на заробітки. А Іванка виховує вже троє діток, але не шкодує ні про що, адже діточок дуже любить.
Минуло трохи часу і Іванка поїхала в місто по справах і у дверях маршрутки зустрілася із чоловіком, одягненого в елегантний костюм. Якось стали спілкуватися, вийшли разом на одній зупинці. Потім ще раз випадково зустрілись, усміхнулись один одному, як давні знайомі, стали розмовляти. Довго гуляли містом, але треба їхати додому.
Іванка розповіла, що діток троє у неї, що одинока, і розповіла де живе. Попрощались, і ні на що не сподіваючись, поїхала. Адже вдома з нетерпінням чекають маленькі дітки. Минув майже місяць від того дня, як Іванка познайомилась із Миколою (так звали того чоловіка).
згодом вона побачила його на порозі свого дому і очам своїм не повірила. Микола сказав, що має щирі почуття, а діти її будуть в радість обом. Запропонував їй вийти заміж та забрав до себе в місто.
Щаслива Іванка раділа, що нарешті в її житті все владналося, і поруч чоловік, який оберігатиме і шануватиме її. Планували весілля справити, та то одна дитина занедужала, то інша, то ще справи якісь, і про весілля вже не згадували.
А потім Іванка поділилась радісною звісткою з Миколою: сказала, що чекає дитину. Він спокійно якось все це слухав. Втомили його діти, бігають, крики, писки, не для нього таке життя. А невдовзі Іванка вже промовляла до всіх своїх чотирьох діток: “я зможу, поставлю вас усіх на ноги, ви, мої дітки, радість і надія”.
В стаціонарі працював Сергій, йому за тридцять, сім’ї не має, після того, як пішла дружина від нього. Вже й не думав, що хтось може йому сподобатися. А Іванка зайшла йому в душу, такими красивими, сумними очима. Чув від персоналу, що четверта дитина в Іванки, і без чоловіка залишилась, і жити їй особливо ніде, бо свого житла немає. Діти тоді якраз були в мами, а потім куди?
Часто вони розмовляли вечорами, коли Сергій був на зміні. Якось запропонував: переїжджайте жити до мене, золоті гори не обіцяю, але місця достатньо для всіх нам буде, я не залишу вас.
Іванка погодилась, і не прогадала, на щастя вона не помилилася. Допомагав Сергій вдень і вночі. Так добре їм разом, що не мали уяви, що так може бути. Розписались тихо, без весілля, і навіть уявити не могли, що якби не четверта дитина, не зустрілись би вони ніколи, просто доля така в них. Через декілька років у них була вже донечка і щасливішої родини годі було знайти.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
