Моя рідна бабуся завжди дуже часто любила повторювати мені: стеж, мовляв, за своїм здоров’ям, адже як буде тобі недобре, то ти нікому не будеш вже потрібна – ні собі, ні власним дітям, ні навіть чоловікові, – сумно мені якось стала розповідати якось сусідка Іванка. – А я не вірила їй тоді, ігнорувала її важливі поради. Казала, що ніколи за поганого чоловіка заміж не вийду, якому його недужа дружина буде за тягар. Я була твердо впевнена весь цей час, що мій чоловік зовсім не такий, що він дуже хороша та надійна людина.
Іванці зараз 37 років, в шлюбі з Петром вони вже 14 років, у них з чоловіком ще й двоє дітей-школярів.
А після народження дітей Іванка вийшла на роботу, адже їй дуже були потрібні гроші. Вона займалася дітьми, господарством. Жили вони досить таки непогано, все було нормально, всіх все повністю влаштовувало, поки через якийсь Іванка не занедужала.
Покращення просто йдуть, але, на жаль, ну дуже повільними темпами.
До цього у Іванки ніколи не було ніяких проблем з самопочуттям. Чоловік її завжди ставився зі співчуттям і розумінням – пропонував лягти і полежати, приносив чай теплий, в усьому допомагав.
Втім, сама Іванка, як і більшість жінок, довго не залежувалася. Через пару днів вже бігла сама поратися по господарству: робила всю домашню роботу, яка накопичилася швидко за весь час, поки вона лежала, годувала зголоднілих домочадців, вела дітей на гуртки.
Петро хоча і бурчав на Іванку, що вона знову рано встала, але видно було по ньому, що він був явно задоволений, що дружина швидко одужує та починає швидко все робити сама.
Іванка завжди була впевнена, що на свого чоловіка у важкий момент може покластися.
І перший час він дійсно був на висоті – занепокоївся станом дружини, допоміг зробити все, щоб Іванка вирушила до фахівця.
Однак краще Іванці не стає, а її чоловік, замість того щоб співчувати та хвилюватися, став сердитися чим далі, тим більше. Мовляв, скільки можна відпочивати вже. Ти так живеш вже майже пів року. Ти сама вже говорила, що стало тобі краще, і що, знову все спочатку почалося? Ну чого ти лежиш? Вистачить вже! Роботи багато різної накопичилося, все стоїть.
Таке відчуття, що Петро не вірить Іванці, що вона не могла встати пів дня, щоб приготувати вечерю, що сантехніка в квартирі не мита два тижні зовсім не тому, що Іванка не хоче – їй просто зараз важко працювати так, як раніше.
– Засиділася ти вдома, ось. Починаєш себе вже сама накручувати, це не діло зовсім. Подумай, може, влаштуєшся кудись працювати хоч на пів дня на роботу, не заради грошей, а просто для руху активного, тобі від цього лише краще буде.
До слова сказати, раніше чоловік й чути про це не хотів – щоб Іванка працювала. Наполягав, щоб дома сиділа, стежила за дітьми.
А тепер, коли у дружині не просто до магазину спуститися – йди, дорога, попрацюй.
Іванка намагалася розповісти про своє самопочуття, поскаржитися, пояснити, що все не так просто, що в її випадку є свої нюанси – чоловіка взагалі стали не подобатися ці розмови.
Мовляв, мами-пенсіонерки так себе не ведуть, як ти в свої роки. Бери себе в руки і повертайся до нормального життя.
І Іванка, опустивши голову, йде щось робити, бо хто її зрозуміє та підтримає вже. Йде повільно на кухню розігрівати котлети і робити всім чай.
Іванка все зробить, щоб відновитися, і почуватися добре, але вона вже тепер не знає, як буде жити з чоловіком далі, адже він, як виявилося, людина просто недобра і не співчутлива зовсім.
Але дзвіночок продзвенів. Та який там дзвіночок – сполох. І треба, напевно, прийняти ситуацію до відома і зробити висновки на майбутнє, але які?
Іванка тепер жити з таким чоловіком не хоче, постійно сумніви якісь, недовіра, адже у важку хвилину, чоловік просто відмовився від неї і все. Як не старайся, а почуття до Петра не такі, як колись. Чи варто розлучатися з чоловіком, який так себе повів?
Фото ілюстративне.
