– Іване, я з тобою 30 років прожила, і не думала я, що ми станемо мірятися тим, чия мама більше нам допомогла, – кажу я своєму чоловікові, намагаючись пояснити, що це ми – сім’я, і про наш добробут в першу чергу треба дбати.
Мені 48 років, а Івану в цьому році виповнилося 50. У нас двоє дорослих, вже одружених дітей. І син, і донька живуть окремо. А ми самі залишилися в своїй хаті.
Родом ми з одного села, наші батьки живуть на одній вулиці. Так що, можна сказати, що ми знаємося ще з дитинства.
Одружилися ми доволі молодими, мені 18, йому 20. У нас любов була. Але тоді усі так рано одружувалися.
Жили ми у моїх батьків спочатку, але не довго. Бо Іван хотів бути господарем у себе в хаті.
Батьки з обох сторін нам допомогли, і ми стали будувати будинок.
Мій чоловік теж не сидів, склавши руки. Гроші він завжди вмів заробити. То в Чехію на заробітки їхав, то машини з Польщі приганяв, то лісом торгував.
Я завжди вважала, що мені дуже пощастило з чоловіком, бо ми збудували будинок всього за два роки. Щасливі переїхали туди і стали господарювати.
Я теж працювала, але вчителькою молодших класів в нашій місцевій школі, тому заробляла завжди значно менше, ніж мій чоловік.
Батьки з обох сторін нам посильно допомагали, наприклад, коли ми будувалися, то свекор нас забезпечив деревом повністю (у нас будинок з дерева), а мій тато матеріалів нам не дав, зате все своїми руками майстрував, так що не довелося ніяким майстрам за роботу платити.
Щось подібне було і з мамами. Свекруха в Іспанію на заробітки поїхала, і не буду лукавити, вона грошима і продуктами нам допомагала.
Але в цей час моя мама, яка жила неподалік, практично виростила наших дітей, бо ж Іван постійно зайнятий, а я теж в школі, вічно з зошитами і додатковою роботою, так що якби не моя мама, ми б не справилися.
А город? В селі без городу ну просто ніяк. А у нас часу не було. Посадити і вибрати – ще куди не йшло, ми брали вихідний і робили, але ж за городом щодня доглядати треба було, і це робила моя мама.
І їсти прийде зварить, і прибере, і з дітьми посидить. А свекруха просто гроші давала, і то не багато. У неї ж троє дітей, мій чоловік і дві його сестри, то мама гроші між ними усіма щомісяця ділила порівну. То ж ми в кращому випадку отримували 300 євро, хоча зазвичай це було 100-200 євро в місяць.
Так що сказати, чия мама нам більше допомогла, мені важко. А от мій чоловік переконаний, що саме його мама нам допомагала більше, ніж моя, тому ми зараз маємо переїхати до неї і їй допомогти.
Свекруха повернулася додому ще кілька років тому, бо на чужині стала нездужати, та так, що вже і гроші були не милі.
Тоді ще був свекор, і вони собі двоє давали раду, а ми забігали коли мали час, бо ж жили недалеко.
Але місяць тому свекра не стало, і свекруха на емоціях злягла повністю. Треба, щоб хтось біля неї був постійно.
Дві її доньки живуть в місті, в квартирах, які свекруха їм допомогла купити. В село до мами переїжджати вони категорично не хочуть, і до себе забрати вони її не можуть, бо у них немає місця.
Мій чоловік готовий хоч вже переселятися до своєї мами, і доглядати маму один, і це при тому, що вже усім відомо, що свій дім свекри записали в однакових частках на всіх трьох дітей.
Тобто виходить що роботу за сестер чоловіка по догляду за їхньою мамою буду робити я, а спадщину отримають вони?
До свекрухи переїжджати я не захотіла. Так і сказала своєму чоловікові, що в мене своя мама є, і вона також потребує догляду.
Це правда. Мого тата немає вже 15 років на цьому світі. Мама лише тепер стала почуватися зле, а до того все добре було, вона мені допомагала.
Справа в тому, що я у неї єдина дитина, і крім мене їй просто нікому допомогти. Тому, логічно буде, якщо я переїду до своєї мами, і буду її доглядати.
А чоловік наполягає на тому, що ми разом маємо жити у його мами. Він навіть каже, що якщо я не погоджуся, то він зі мною розлучиться.
– Ти ж сама розумієш, що моя мама нам допомогла більше, ніж твоя. Тому справедливо буде, якщо ми її доглядатимемо, – каже чоловік.
– Напевно, ти вже забув, скільки добра зробила нам моя мама. Просто є речі, цінніші за гроші, – кажу.
Одним словом, ми серйозно посперечалися. Справа до розлучення доходить.
Я живу у своєї мами, а Іван у своєї, і що робити, я не знаю.
А яка ваша думка збоку? Чия мама нам більше допомогла?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
