Від моєї сусідки чоловік пішов, і вона просто в розпачі, бо не думала, що в 60 років з нею таке може трапитися.
У мене є сусідка, Марія, знаємося ми багато років. Зараз ми обидві самотні, тому підтримуємо одна одну як можемо.
Я вдова, мого чоловіка не стало кілька років тому, ми з ним прожили чудове життя.
Наш єдиний син живе за кордоном, кличе постійно мене до себе, але я не хочу з дому нікуди їхати. Тому син мене фінансово підтримує, хоча я сама досі ще працюю, і все життя ходила на роботу.
А от у Марії зовсім інша ситуація, її чоловік забезпечував, вона була переконана, що це його місія. Іван роками на заробітках гарував, а їй все мало було. Скільки пам’ятаю, постійно чула від неї, який поганий у неї чоловік.
От і доскаржилася. Іван відсвяткував влітку свій 60-річний ювілей, зібрав свої речі і пішов від Марії.
Головне, що пішов не до іншої жінки, а до свого рідного брата в село поїхав. Той вдівець, давно живе сам.
Я Івана розумію, я б теж на його місці так зробила. Він і так довго все це терпів.
Я ж бачила, як він старається, а дружині все мало було.
От він і залишив їй все, а сам з однією валізою поїхав в село, каже, що спокою хоче.
А Марія, яка ніде не працювала, тепер не знає, що їй робити. Прийшла до мене з платіжками за комуналку, питає, як їй все оплатити, бо ж цим завжди чоловік займався.
Донька їхня заміжня, живе окремо. Тепер вона мусить мамі допомагати, бо ж де Марія зараз роботу знайде? Та й не звикла вона працювати.
Все, шо зараз відбувається, Марія вважає несправедливим, постійно на долю нарікає, чоловіка у всьому звинувачує. І жодного разу себе не запитала, а може це вона в чомусь винна?
Я їй про це не кажу, бо вона з тих людей, що її не переконаєш. Але вона сама винна в усьому. Я в таких випадках на стороні чоловіка.
З своїм чоловіком я прожила дуже добре, ставилася до нього з великою пошаною, хоча він мене і не утримував. В нашій сім’ї його слово – то був закон.
Так що Іван все правильно зробив, але Марії цього не зрозуміти.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.