fbpx
Життєві історії
Іван повернувся додому через кілька днів і побачив, що його мама занедужала. Вона була дуже засмучена, але не сказала сину жодного слова докору

В невеликій церкві курортного містечка закінчилася Свята Літургія. Люди виходили з храму.

– Прошу вибачення, отче, – підійшовши до священника, промовив високий хвоpобливої зовнішності чоловік. – Чи не могли б ви мене вислухати кілька хвилин і дати пораду?

– Прошу, – відповів священник, – коли ви вважаєте, що я можу вам чимось допомогти або порадити, то я до ваших послуг.

– Щоб ви мене краще зрозуміли, то почну свою розповідь просто і відверто. Сам я з Київщини, з Васильківського району. Колишній директор школи і секретар парторганізації. Раніше я був молодий і здоровий. На селі рівних за силою мені не було. Радів життю, сім’ї, дітям…

Співрозмовник на хвильку замовк і тяжко зітхнув.

Та все пропало в одну мить. У 1976 році під моїм керівництвом і при моїй безпосередній участі була розібрана найкраща в районі церква. Частину цегли розтягнули люди, а дещо й ми продали, і за ті гроші майже тиждень “обмивали перемогу” над Богом.

А коли нарешті це набридло і я прийшов додому, то мене вороже зустріла моя мама, яка тяжко захвоpіла й лежала на ліжку. Сльози текли по обличчю, а в її очах я побачив такий жаль та смуток, що не зміг більше дивитися їй в очі, хоча вона не промовила до мене жодного слова докору. Так більше з ліжка вона не вставала, а до трьох тижнів її не стало.

Згодом тяжко занедужала дружина і старша дочка. Почали чіплятися різні хвоpоби і до мене. Молодша дочка ж, яку мама потай навчила молитися, на щастя, залишалася здоровою.

З того часу нездужаю, страх постійно тривожить мою душу, пропав сон. Об’їздив майже всі курорти, побував у багатьох професорів, та ніхто не може сказати що зі мною.

А сьогодні, коли побував на Службі, зрозумів, що то напевно каpа Божа.

Священник кивнув головою.

– А тепер як у священника прошу у вас поради – як мені все це спокутувати?

– Лише одне: побудуйте наново церкву. До вашої сім’ї знову повернуться радість і здоров’я.

– Але з ким я маю її будувати?

– З тими, з ким руйнували.

– Отче, але з тих всіх може троє залишилися на цьому світі, та й ті ледве ходять, – в розпачі відповів співрозмовник.

– То йдіть до людей, попросіть у них прощення й допомоги, і будуйте з ними церкву. Лише в цьому наше спасіння. Господь вас зберіг для покаяння.

– Отче, я спробую, – зі сльозами на очах промовив співрозмовник.

Як склалася доля чоловіка (Івана), священник так і не дізнався, хоч той пообіцяв написати йому листа.

О. Володимир Серемчук, Божий Палець, Відбудуй святий храм.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page