fbpx
Життєві історії
Іван покликав мене заміж і повів додому знайомити зі своїми батьками. Батько Івана був на роботі, а по квартирі ходила мати мого майбутнього чоловіка, в старому вицвілому халаті. Нічого не сказати – вона привітна жінка, вечерю готувала до приходу свого чоловіка, потім нас за стіл посадили для знайомства. Їжа була проста: картопелька, сальце, оселедець, котлетки. Все валяється по квартирі, кухня жирна, підлога чорна, гора брудного посуду, стільки ганчірок непотрібних навколо розкидані. Я майже не їла. А Іван сказав, що тепер я житиму зі свекрами

Не подумайте про мене нічого такого, я не така вже й недобра людина, яка все тримає в стерильності, але мене мої батьки привчили до елементарного порядку в своїй оселі. Речі – на поличку, брудне – помити, негарне – протерти. За таким же принципом я виховувала свою молодшу сестру, коли ми з нею жили разом в одній кімнаті.

Так склалося, що я полюбила порядок та затишок в домі.

Івана я щиро покохала відразу після нашого знайомства. Він – молодший син своїх батьків з багатодітної сім’ї. Старші діти вже роз’їхалися, хтось вже має свої сім’ї, а Іван мій жив з батьками.

Спочатку в якості нареченого він приїжджав до мене, а потім, вже коли вирішили одружитися, він привіз мене в свою трикімнатну квартиру.

Я коли ввійшла перший раз в його квартиру, була дуже здивована. В них вже немає малих дітей, але в квартирі не було зовсім порядку, скрізь лише бруд. Все валяється по квартирі, кухня жирна, підлога чорна, гора брудного посуду, стільки ганчірок непотрібних навколо розкидані. Але найгірше – це запах. У них ще живе два кота, за якими ніхто так, як потрібно, не прибирає. Ніколи б не подумала, що повернуся сюди в якості другої господині.

Батько Івана був на роботі, а по квартирі ходила мати мого майбутнього чоловіка, в старому вицвілому халаті. Нічого не сказати – вона привітна жінка, вечерю готувала до приходу свого чоловіка, потім нас за стіл посадили для знайомства. Їжа була проста: картопелька, сальце, оселедець, котлетки. До речі, я майже не їла – цуралася.

Але переїхати до них після скромного весільного вечора все ж нам довелося. У нас жити ніде: стандартна маленька двокімнатна квартира, в одній кімнаті тато з мамою, в іншій – моя сестра, а у батьків Івана простора трикімнатна квартира. У моєму місті мене нічого не тримає – я студентка-заочниця, а от чоловікові кидати роботу не можна, тим більше вона так близько до будинку. Але він початківець, кар’єра тільки починається, тому наймана квартира нам поки не по кишені. Розрахували, що приблизно через рік, а, можливо, трішки раніше, ми вже зможемо взяти кредит і у нас буде своє власне житло, за яке ми по трішки виплачуватимемо гроші.

Нічого не поробиш, треба було закатати рукави і братися за прибирання. Свекруха працює позмінно, і тому я дочекалася, коли батьки Івана будуть на роботі і вирішила зробити їм сюрприз. За один день це було зробити неможливо, але кухня і санвузол блищали. Але сюрприз був не дуже приємний – мене трохи похвалили, але тут же почалися претензії: ніхто не міг знайти що і де лежить, усі шукали свої речі. До того ж я повикидати все не потрібне: тріснуті пляшечки якісь та баночки, рушники-лахміття. Цього мені не вибачили.

Це було наше перше непорозуміння. Мене попросили «не лізти до чужих речей, до яких я не маю жодного відношення». Мовляв – хочеш, дотримуйся в своїй кімнаті порядок, що, до речі, я і роблю. Мені так прикро було від всього тоді, чоловік вмовляв все забути, а батьки Івана навіть не вибачилися. До того ж через дві доби на кухні знову був безлад. Я нам з чоловіком готую окремо, мию тільки свої тарілки і каструлі, купила електрочайник в свою кімнату для чаю-кави.

Друге непорозуміння було через котів. Я їх не пускаю в нашу кімнату, щоб там хоч було провітрено, але якось виходити в ванну і в туалет треба. Мене аж розчарувало повністю, коли я мила їх лотки і прибирала купки. Потім сказала свекрусі, що так не можна, потрібно з цим щось робити. Але вона була незадоволена. Нехай вдома все смердить, але котики повинні жити так, як звикли. І Іван такого ж думки, як його батьки.

Один раз я вирішила підійти до ситуації хитро. Щось розговорилася зі свекрухою про домашнє господарство. Стала їй розповідати, які і для чого краще купувати засоби, так щоб особливо не перетрудитися під час прибирання. Вона слухала мене байдуже і сказала спокійно: «Яйце курку не вчить!». Не знаю, що на мене найшло, але я вже не хотіла мовчати: «Ну треба ж колись прибирати це все. У вас же все жирне і брудне, купа ганчірок скрізь, не пройти і гостей не покликати!». Мама Івана образилася на мене.

Ось уже минуло 4 місяці як я в них живу. Я не знаю, як всіх привчити хоча б до елементарного порядку. Байдуже вже, що ремонт востаннє був в 90-х роках, що меблі того ж доісторичного століття, але я втомилася в кухні готувати в гумових рукавичках. Я сиджу вдома, тому що багато займаюся навчанням, намагаюся не виходити з кімнати, але якщо виходжу – лише засмучуюся, коли все бачу.

Можливо підкажете спосіб – як привчити дорослих людей елементарним правилам чистоти, щоб кожна спроба не закінчувалася непорозумінням? Не можу більше на все це дивитися.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook