Після того, як не стало чоловіка, Віра Олексіївна вже багато років жила разом зі своїм єдиним сином Іваном в невеличкій двокімнатній квартирі в звичайному дев’ятиповерховому панельному будинку на околиці міста. Жінка вийшла на пенсію, син у той час влаштувався на роботу юристом відразу після університету. І хоча зарплата у нього була невелика – на життя їм обом вистачало.
Якось на роботі, Іван познайомився з дівчиною Аллою, яка була справжньою красунею. Прозустрічавшись пів року, пара вирішила одружитися. Весілля не робили, молодята вирішили провести свій медовий місяць за кордоном, оплативши дуже дорогі путівки на море.
І це при всьому при тому, що житлове питання у молодої сім’ї не було вирішено. Іван запросив Аллу пожити в квартирі, де він жив з матір’ю – Віра Олексіївна пішла жити в маленьку кімнату, а пара зайняла більшу, в якій їм було не так тісно. Здавалося б, обоє працюють – чому б не знімати житло, ну, або, принаймні, збирати гроші на перший внесок, щоб взяти квартиру в кредит.
Але і Іван і Алла дуже любили шикарний спосіб життя – обов’язково дорогі речі, поїздки тільки на таксі, походи в ресторани кожні вихідні як мінімум, спеціально ділили відпустку на три частини, щоб три рази в рік виїхати на закордонні курорти. Зайвих грошей у них не залишалося – навіть кредитки оформили, щоб ні в чому собі не відмовляти.
Так вони і прожили якийсь час, поки Алла не ощасливила всіх, що вона чекає дитину… Звичайно тут і Віра Олексіївна зраділа – нарешті буде з онуками няньчитися. Народився хлопчик. Тільки ось примхлива новоспечена матуся відмовлялася жити в одній кімнаті з дитиною. Ліжечко поставили до бабусі в кімнату – нехай так, вона ж за ним догляне.
Подяки Вірі Олексіївні не було ніякої, навпаки Алла почала намовляти Івана: «Твоя мати вже на пенсії, їй багато не треба. Я звичайно не пропоную вигнати її на вулицю, але поїхати жити в ваш старий заміський будинок вона може запросто. Все одно їй комфортніше буде – щоб їй онук не заважав, і для нас зручно – вона не буде на кухні втручатися».
Іван спочатку був проти цієї ідеї, але з часом дружина таки вмовила його. Поговорив він з мамою, запропонував їй переселитися жити в їх сільську хатину, яка років 30 вже не бачила ремонту. Віра Олексіївна зробила вигляд, що все в порядку, а сама пішла в кімнату, їй було дуже важко на душі після такої розмови з сином.
На наступний день вона зателефонувала своїй рідній сестрі, та її спробувала заспокоїти і заодно обнадіяла: «Сама то я стара вже, зате дітей виховала, як слід – і син і дочка про мене піклуються. У сина бізнес свій, три квартири, будинок є навіть заміський, де я зараз живу, як ти знаєш.
Ти, Віро, давай не переживай, а сідай на потяг – їдь до нас, ми тебе зустрінемо, поки поживеш зі мною в будинку – нам обом так не нудно буде! А з сином твоїм ми потім розберемося.
Віра Олексіївна знала, що сестра м’яко кажучи не бідує, але повірити, що ось так просто її запросили пожити в будинок до племінника, вона не могла, поки не приїхала і не залишилася там жити.
Нещодавно вона мені дзвонила і сказала, що живе там набагато краще, ніж з сином в квартирі, а племінник її поговорив з Іваном і присоромив його строго – Іван пообіцяв хоча б відремонтувати їхній будинок в селі, в який він хоче переселити маму. Дай Бог, щоб у Віри Олексіївни все було добре.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
