fbpx
Життєві історії
Іван наважився поїхати на заробітки, на будівництво. Деякі чоловіки з села їздили, працювали і сім’ї свої непогано забезпечували, а чим він гірший. Всі домашні турботи тепер були на плечах Марії, бо ж чоловік поїхав заробляти гроші. Але одного разу Іван не приїхав в належний час. Марія не могла додзвонитися до чоловіка кілька днів. Іван подзвонив сам, але не дружині, а своїй матері. Попросив передати Марії, що він не приїде. Знайшов собі жінку, з квартирою і залишається з нею жити

Марія відучилася і повернулася в село, не прижилася в місті, та й маму саму не могла залишити. З Іваном вони жили в одному селі. Він в колгоспі почав тоді працювати, а вона влаштувалася на місцевій фермі.

Зустрілися ніби вперше, хоча вчилися в школі разом, тільки Іван на кілька років був старшим, в армію служити пішов, а після повернення відразу на роботу, а Марія в місті і зовсім забула, хто такий Іван. А тут раптом знову зустрілися і закохалися.

Весілля по осені зіграли – з розмахом, всім селом допомогли зібрати столи і гуляли потім три дні.

Жили молоді не погано, обоє працювали, будиночок від колгоспу отримали. А там і перший синочок народився, Павлом назвали. Через два роки ще один син народився – Миколка. З молодшим Марія на довго вдома засіла, бо хлопчик часто хворів.

Іван крутився як міг, калим, іноді родичі допоможуть, та й господарство своє було, то ж на найнеобхідніше вистачало. Жили як і всі: не краще, і не гірше.

Ось уже хлопці один за іншим в школу пішли, вчилися добре. Марія пішла працювати в місцевий магазин. Трохи згодом колгосп розвалився, добре, що будинок залишився при них, за терміном вони вже відпрацювали своє житло. А ось Марія залишилася без роботи, бо магазин закрили.

Тут Іван наважився поїхати на заробітки, на будівництво. Деякі чоловіки з села їздили, працювали і сім’ї свої непогано забезпечували. А чим він гірший? Так і поїхав.

Всі домашні турботи, господарка, діти тепер були на плечах Марії, бо ж чоловік поїхав заробляти гроші. Старшому синові, Павлові залишався рік вчитися в школі, коли батько не приїхав з заробітків в належний час. Марія не могла додзвонитися до чоловіка кілька днів, збиралася вже подавати заяву в розшук. Але Іван подзвонив сам. Але не дружині. Своїй матері.

Попросив передати Марії, що він не приїде. Взагалі не приїде. Знайшов собі жінку, з квартирою. Іван залишається з нею жити. Ця новина була потрясінням не тільки для Марії з дітьми. Все село гуділо про це. А як було погано Марії…

Хлопці відразу забули про навчання. Марія на молодшого ще трохи могла вплинути, притримувала, а ось Павло зовсім скотився. Марія вже й не знала, що робити – тут жити на щось треба, а тут з сином проблема, адже він навіть частенько не ночував вдома.

Просто він так відреагував на те, що батько їх кинув. Можливо, якщо б ніхто не знав, Марія з дітьми тихенько пережили б зраду батька і заспокоїлися. А як бути в селі, де кожен один одного знає і постійно питає: «А як? А що? А з ким?».

Відразу після школи старший син пішов в армію, Марія сподівалася, що там він трохи заспокоїться. Микола теж важко переживав відхід батька, але не пішов по стопах брата. Став мовчазним і замкнутим. Продовжував вчитися, хоч і було важко.

За цей час прийшли документи на розлучення від Івана, Марія не стала чинити опір, підписала всі відразу, відмовилася від терміну на примирення. Аліменти Іван сам не платив, а Марія не стала подавати, сенсу не бачила, старший уже виріс, а молодшому ще трохи залишилося до повноліття. Її наче ангел-хранитель за руку вів.

Вона продала всю худобу з двору. Будинок не змогла продати, записаний він був на Івана, йому ще колгосп видавав, на його ім’я. Коли Микола закінчив дев’ятий клас – Марія зібрала речі і разом з сином поїхала в місто.

Родичі допомогли влаштуватися на роботу, Микола в училище пішов вчитися. Знімали будинок в передмісті. Незабаром Павло повернувся з армії. Подорослішав, став серйозним, влаштувався на роботу, трохи згодом зустрів дівчину. Одружився. Купили будинок в рідному селі і переїхали разом з матір’ю. До рідного дому не повернулися, ніхто не захотів там жити.

До цієї пори стоїть покинутий, стіни покосилися, дах почав просідати, двір заріс, а паркан зовсім впав. Марія незабаром стала бабусею. Микола в місті залишився, йому там більше подобається і в село його не тягне. Обидва сини так і не пробачили батька і не згадують його взагалі. За ці кілька років вони багато пережили.

Буквально через п’ять років після того як Іван не повернувся з заробітків, знову прогриміла приголомшлива новина на все село. Нова дружина Івана везе його додому, тому що Іван важко захворів. Не потрібен Іван став, їй здоровий і працюючий чоловік потрібен, а не зайвий клопіт. Привезла вона його до літньої матері, у якої і здоров’я то вже не залишилося і поїхала.

Ось уже вісім років за Іваном і мамою доглядає його рідна сестра. Діти жодного разу не прийшли провідати батька, не пробачили його до цієї пори і за батька не вважають. Марія тільки раз прийшла до нього, подивилася і сказала: «На чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Не пішов би до іншої, я б тебе до кінця доглядала… Але ти сам вибрав таке життя. За все треба платити».

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page