Іван діставав з шафи свої сорочки і розповідав дружині, що він так більше не може, що вона – звичайна жінка з села, немолода, не стежить за модою і схожа на квочку. А на прощання сказав, що нема у дружини родзинки – тому він йде від неї. Його нова обраниця зовсім інша, саме про таку він мріяв усе своє життя.
35-річна Наталя аж ніяк не очікувала такого від свого чоловіка. Вона кілька днів лежала на дивані і не знала, як їй далі жити. Подумки перебирала симптоми зрад, на які не звертала уваги. На четвертий день піднялася, підійшла до дзеркала. І аж сама злякалася свого відображення.
– Треба щось робити, – сказала собі Наталя. Відпустки залишилося два тижні. І якщо вже піднялася з ліжка, то потрібно йти далі. З чашкою гарячої кави жінка влаштувалася в кріслі і почала думати, що робити.
В цей час їй зателефонувала бабуся з села і просила терміново приїхати. Декілька разів на рік Наталя відвідувала бабусю, привозила їй все необхідне, допомагала по господарству, хоча в свої 79 бабуся повністю жила самостійно і допомоги поки не потребувала. Але цього разу бабусі треба було допомогти висадити розсаду.
Наталя пообіцяла бабусі, що обов’язково приїде, бо і самій треба було відволіктися від сумних думок.
Бабуся відразу побачила, що на Наталі немає лиця, тому нічого не розпитуючи, дозволила їй відпочити з дороги. Прокинулася Наталя ввечері. У будинку було тепло, тихо і пахло чимось смачненьким. На столі стояли пироги, каструлька з гарячою розсипчастою картоплею з кропом, і гарячий борщик.
– От побачиш, все буде добре. Ти лише вір, – заспокоювала Наталю бабуся.
Вранці Наталя з бабусею прийнялися за роботу, і до обіду уся розсада була висаджена. Наталя вирішила, що до кінця відпустки залишиться у бабусі.
Вони разом зробили своїми руками ремонт: поклеїли красивими шпалерами кімнатки, все, що миється – відмили, оновили фіранки на вікнах, випрали доріжки. З кожним днем Наталя ставала веселішою, душевний біль відступав, а бажання жити росло.
Два тижні пролетіли непомітно. Перед від’їздом Наталі бабуся щедро почала складати їй домашні продукти в сумки. І яйця, і молоко, і сир, і м’ясо, і картоплю.
– Бабцю, ну як я це повезу? Мені ж не підняти ці сумки!
– Нічого, он до сусідки син приїхав на машині з міста, ось з ним і поїдеш. Я вже домовилася. Він тобі сумки до квартири доставить.
Син сусідки, Андрій, вніс важкі сумки в передпокій Наталчиної квартири, із задоволенням взяв запропоновані в знак подяки дві баночки бабусиного варення і залишив на тумбочці біля дзеркала свою візитку.
***
Десь в кінці зими Іван захотів повернутися до Наталки, навіть приготував текст на тему «прости, ти краща за всіх, а я був нерозумний», але коли щаслива Наталя відчинила йому двері, він зрозумів, що нічого повернути вже неможливо. Правда, він зробив спробу – нагадав, що Наталя 10 років була його дружиною, і просто так це не перекреслити.
– Ти сам все перекреслив, коли сказав, що в мені не знайшов родзинки. Сподіваюсь, тобі ще пощастить. А у мене тепер нове життя.
Андрій підійшов до Наталі і запитав, чи все в порядку. А Іванові він сказав – це ж яким незрячим треба бути, щоб втратити таку чудову жінку.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
