«Я потрапила у рай»: історія Валі, яка зимувала у лікарні, щоб не замерзнути.
Ми розпочинаємо цикл статей про історії людей, які опинились в складних життєвих ситуаціях. Що змусило їх жити на вулиці? Як вони виживали? Читайте про Валентину, яка відкрила свою душу, та яка отримала шанс на краще життя.
До координаторки проекту «Допожемо вижити», який розпочав ГО «Полум’я надії», зателефонували з однієї сільської ради Вінницького району.
Попросили допомогти 50-річній Валентині, яка вже декілька років живе у заваленій хаті. Вінницькі волонтери у допомозі не відмовили.
Жінка у брудному рваному костюмі виглядала на всі років сімдесят. На обличчі старі шрами, запухлі від сліз очі та давно не мита голова. Бруд в’ївся у руки та поникле тіло від болю та втоми.
Ось яку побачили волонтери Валентину вперше. Жінку відвезли у амбулаторний пункт допомоги безхатченків. Там помили, переодягнули та нагодували. Запропонували пройти курс реабілітації у християнському центрі. Валентина з радістю прийняла пропозицію.
Читайте також: Як жити далі? Життя підказало і все стало на свої місця
Ми зустрілися з жінкою у наметовому таборі, куди з’їхалися на п’ять днів люди, які проходять реабілітацію від алкозалежності та наркотиків.
— Ви знаєте куди потрапили? — спитала журналістка «20 хвилин» у Валентини.
— Я з пекла потрапила у рай, – відповіла жінка. Ось так і розпочалась наша розмова.
— Розкажіть про своє дитинство
— Своє дитинство я пам’ятаю дуже смутно. Мене виховувала мама з бабусею. Батька я знала, але з ним зв’язку не мала. Мати почала зустрічатися з чоловіком, якого я відразу ж прийняла, як батька. Вони удвох сильно любили мене, дбали про мене, до того як у мене народився брат.
З того моменту весь час я була з ним, а мама працювала. Звичайно уваги вже було не так багато, як раніше, але на мене це не вплинуло, адже любов з боку батьків я відчувала завжди.
— У кожної дівчини було перше кохання. Яким воно було у Вас?
— Я закінчила школу, потім поступила в училище на плиточника – мозаіщніка. Після першого курсу познайомилася з хлопцем, в якого відразу ж закохалася, ми з ним почали зустрічатися. Це і було моє перше кохання.
Кожну хвилину мріяла та думала про нього. По закінченню другого курсу, я покинула навчання. Мій молодий чоловік, запропонував мені вийти за нього заміж. Я відразу ж погодилася. Ми мріяли про великі гроші та багато дітей. Одразу після весілля і поїхали на заробітки в Росію.
— Що було потім?
— Мене чоловік дуже сильно любив, піклувався про мене і це було взаємно. Протягом довгого часу я не могла зabaгітніти. Мені порадили пройти курс лікування, яке тривало півроку. На передостанній тижні, я відпросилася у лікарів, приїхати додому раніше на тиждень – і вони мене відпустили.
Коли я приїхала додому, я побачила як чоловік зраджує мені з коxaнкою. У той час я розгубилася і зі злості підрізала його ножем два рази, а коxaнці переламана три ребра.
Чоловіка відразу ж забрали до лікарні, а мене в міліцію. Добу мене протримали СІЗО, потім відпустили, так як чоловік відмовився писати заяву на мене.
Він кинув коxaнку, просив у мене пробачення, але я не змогла його пробачити.
Ми поїхали на Україну і там я подала документи на розлучення. Ми розлучилися і з того часу більше з ним не бачилася.
— Як склалося життя у чоловіка та у Вас далі?
— Він одружився з іншою жінкою, вона народила йому трьох дітей і коли носила четвертого, він повісuвся через те, що не зміг жити без мене.
У мене настільки була сильна образа, що я до нього навіть не прийшла на похорони.
Потім я дуже сильно шкодувала, що розлучилася з ним. Свою печаль почала глушити у чарці. Мої знайомі хотіли допомогти мені, тому раз на тиждень приносили мені горілку і сідали пити разом зі мною до втрати пам’яті.
Далі розмова вже тривала без запитань. Валентина просто почала виливати свою душу, свій біль та смуток.
Читайте також: Реальна історія, яка доводить, що закон бумеранга завжди спрацьовує
Інше кохання було жopстоким — мені почав допомагати в господарстві і по домашнім питанням один чоловік. Він допомагав, натомість нічого не вимагаючи.
Ми з ним спілкувалися, знайомилися ближче, а потім і почали жити разом. Він працював лісником і це була велика допомога для нашого будинку, в тому що взимку ми могли не дбати про те, як опалити наш будинок, — розказує Валентина.
З роками чоловік почав випивати і наша героїня до нього приєднувалася.
— Він був дуже ревнивий і за своєю ревнощів бив мене всім, що у нього було під рукою. Не дивлячись була це сковорода, або палиця. Я прожила з ним 14 років, на протязі всього часу бійка стала частиною мого життя, яке по іншому я собі не уявляла, — згадує жінка.
Побиття не минуло без наслідків — я почала погано ходити, з колін до п’ят почала турбувати жахлива біль, яка не дає про себе забути вже не перший рік.
Я не можу вийти на вулицю без допомоги. Мої ноги не можуть тримати все тіло, погіршився зір, розповідає співрозмовниця, перебараючи у руках серветку, якою витирає сльози з очей. Настали зовсім скрутні часи.
— У моєму будинку не було їжі, так як не було можливості піти працювати. Мене годували сусіди. Часто бувало, що я по декілька днів була голодною, — каже Валентина.
Жінка дякує директору колгоспу, який пропонував допомогу щороку.
— Щозими він мені проплачував місце в лікарні, щоб я перезимувала. І в черговий раз, коли я звернулася до нього за допомогою, він сказав, що треба шукати інші методи виживання. І порадив звернутися до ГО «Полум’я надії», — зазначає героїня.
В очах Валентини запалало полум’я надії Наша розмова добігла кінця. Що чекає на Валентину? Цього не знає ніхто. Однозначно попереду їй знадобиться лікування у лікарні та оформлення соціального статусу.
Волонтери обіцяють допомогти все, що буде у їхніх силах та можливостях. За словами Андрія, який зустрів жінку в амбулаторному центрі для безхатченків, зараз, через п’ять днів після першої зустрічі, це зовсім друга Валентина.
— У неї чистий одяг та вона не голодна. Але найголовніше, що у Валі інші очі. В них запалав вогонь надії. Дуже хочеться вірити, що у бідолахи все вийде та вистачить сили розпочати нове життя, — зазначає волонтер ГО “Полум’я надії” Андрій.
Як можна допомогти? Допомога безхатченкам є основою проекту “Соціальне патрулювання”, що втілюється ГО “Полум’я надії”. В його рамках волонтери забезпечують бездомних гарячою їжею та напоями. Також безхатченкам надається змога прийняти душ, безкоштовно підстригтися та, в разі потреби, отримати лікарську допомогу.
З 10 серпня кожної п’ятниці біля ринку “Урожай” волонтери годуватимуть безхатченків їжею. Амбулаторний центр та пункт збору одягу для бездомних розташований за адресою м. Вінниця, вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 12. З усіма питаннями можна звертатися за телефонами: 093 561 2953 та 096 006 3605.
Читайте також: Я наpoдила дiтей від свого свекра, а чоловік і не знав, але через роки я поплатилася за свій вчинок
