fbpx
Breaking News
Цей кpичущий для мене випадок трапився в 2015 році. Я тоді тільки дізналася про вaгітність, сходила в жіночу кoнсультацію, здала aналізи, а через кілька тижнів прийшла ставати на облік. В черзі там мене побачила сусідка. Пpикро, що через таких от людей стаєш без вuни вuнуватим
Дyже Cильна Молитва, яка зaхиcтить вашу дитину від уcіх прoблeм, хвоpoб та нeгаpаздів. Цією Молитвою мaє кoжна мама Благословити своє дитя. Господи Ісусе Христе, Сину Божий
Валентина приїхала на гірськолижний курорт, щоб залiкувати душевні pани після рoзлучення. Наближався Новий рік, а настрою зовсім не було. Перший раз їй доведеться відзначити його на самоті. Валя весь час згадувала Іллю з Андрієм і сумувала за ним. «Шкoда, не встигли обмінятися телефонами», – зітхала жінка. Несподіваний телефонний дзвінок став справжнім подарунком долі
Вчора подзвонила мені моя сестра і пpосила позичити трохи грошей. Каже, вдома вже нічого немає, теpміново потрібно хоча б суміш молочну купити малюкові і їжі старшому. І чи не можу я позичити їм з чоловіком трохи грошей? Я відмoвила, бо ні моя сестра, ні її чоловік не працюють, і це при тому, що у них двоє малих дітей
Якось у вихідні я напросилася до Оксани в гості, хоча Руслан дуже не любив цих наших дівчачих застіль. У суботу й неділю хотів побути із сім’єю без сторонніх людей. Але керувала в хаті Оксана, тож чоловік змирився. Ми, як завжди, сіли до столу. Я навмисно швидко нaпoїлa подругу, а коли вона заснула, пішла до Руслана. А вранці того гpiхoвнoго дня, набравшись нaхaбcтва, я походжала чужою квартирою. «Одягнися», — сказала мені Оксана. Та я у відповідь лише єхидно посміхнулася
Світ
Історія успіху: Із безробітної – у бізнес-леді!

Оксана Устинова, залишившись без роботи в Польщі, не занепала духом, а відкрила ресторан української кухні, згодом — ще дві фірми.

…Неділя, смачно пахне борщем, вареники зі шкварками та сметаною аж просяться до рота, з динаміка чую “Не йди” голосом Славка Вакарчука. Ні, я не вдома у мами, я в Польщі, у місті Бидгощі, що за 700 км від українського кордону. І обідаю я в ресторані української кухні “Високий замок”, яким керує наша землячка Оксана Устинова родом із Болехова на Івано-Франківщині.

Прислухалася до інтуїції

Тут почуваєшся, як вдома, не тільки тому, що на картинах — краєвиди Львова, висить синьо-жовтий прапор, офіціантки у вишиванках, а в меню — рідні страви. Тут затишно, привітно й тепло.

— Замовляйте наш борщ, — каже мені офіціантка, — щойно зварили, я сама ним пообідала. Ми тут усі постійно харчуємося.

Дівчина застеляє стіл вишитою серветкою та ставить плетену тарілочку із хлібом.

Час обіду вже розігрів апетит перехожих, і за якихось чверть години вільних столиків уже нема. Клієнти — переважно місцеві поляки, що полюбили український ресторанчик. За сусіднім столиком поважний пан пояснює своїй супутниці, що таке куліш і дзяма.

— Я поряд працюю, — каже мені пан Марцін, — отож у будні сюди ходжу на бізнес-ланч. Це недорого, і порції великі. Уже меню вивчив, скажімо, у понеділок -— дзяма й голубці з картоплею у сметанному соусі, а в середу — куліш і чебуреки. Оце сьогодні прийшов із дружиною, щоб і їй засмакувала українська кухня.

Мені ж кортить якнайшвидше познайомитися із власницею ресторану,  Оксаною Устиновою, яка погодилася розказати про свою роботу й життя у Польщі. “Ваш бізнес — ресторан і гастрономія. Мабуть, любите куховарити?” — питаю симпатичну молоду жінку.

— Мій гастрономічний досвід налічує лише кілька років, і той маю тому, що відкрила ресторан, — усміхається. — Раніше кулінарія не була моїм коником. Але тепер відкриваю нові смаки й пізнаю таємниці кухні, і не тільки української, тому що люблю експериментувати.

Утім і досвіду ведення приватного бізнесу раніше не мала. Я вже 17 років живу в Польщі, і постійно тут, у Бидгощі. До відкриття ресторану тільки на когось працювала. Але це не перешкоджає мені в тому, щоб вести вести ресторанний бізнес, а також керувати фірмою, що займається субпідрядним будівництвом, та агенцією працевлаштування для українців.

А наважилася започаткувала власну справу, бо втратила роботу й не могла знайти нову. Був відчай, Та ще сильнішою була мотивація до того, щоб стати на ноги. І тепер я розумію, що ніколи не треба боятися. Я вірила, що мені все вдасться.

Отож, втративши роботу, я зареєструвалася в бюро з працевлаштування. Тоді там була можливість взяти фінансову допомогу для самозайнятості, і я цим скористалася. Звичайно, було багато бюрократичної, паперової роботи, і треба було вкластися у певні терміни, але, дякувати Богу, це все вже позаду.

До речі, приміщення я шукала поспіхом, більше дослухалася до інтуїції. А ось назву “Високий замок” придумала моя дочка Олександра, вона ж радила мені з інтер’єром та декором. А скласти меню допомогли знайомі кухарі з України. І ось самі бачите результат.

Вареники ліпить мама

Я ж тим часом наминаю вареники й подумки порівнюю їх з тими, які ліпить моя мама. Ну анітрохи не гірші!

— Ці вареники ліпила моя мама Слава, — ніби читаючи мої думки, каже Оксана, — тому вони такі смачні. Вона часто мені допомагає в роботі. А моя кузина Людмила допомагає в організації імпрез. Вони обидві добрими господині! Ну а я — шеф-кухар.

Ще в мене в ресторані працюють чотири дівчини, 10 працівників маю у будівельній фірмі. До речі, я планую послати дівчат на кухарський вишкіл. Це буде їм від мене приємний сюрприз і подяка за старанність у роботі.

Як ви помітили, у ресторані у мене працюють тільки українки. Прагну, щоб заклад мав свою атмосферу, щоб його український характер був також в обслуговуванні, інтер’єрі, музиці.

Тим часом одні клієнти змінюють інші, заходять сім’ї з дітьми. Пані Оксана вітається з гостями.

— Серед моїх клієнтів багато поляків, яких скерували до мене українські гості, — ділиться жінка, — а буває навпаки, коли поляки приводять сюди українців, і мій ресторан стає для них чимось рідним. І я від того щаслива!

Серед тижня переважно обідають працівники довколишніх фірм, який смакує наш швидкий ланч, заходять на ділові обіди-зустрічі, а у вихідні приймаємо родини з дітьми, часто у візочках, як нині.

— Пані Оксано, у Польщі працює і вчиться багато українців. Що б ви порадили зі свого багаторічного досвіду землякам, які тільки починають тут свою трудову діяльність? — питаю.

— Передусім сили й витривалості, бо, хоч ми з поляками маємо спільний слов’янський корінь, ментальність у нас різна. — Оксана замовкає і переводить погляд на картини із краєвидами Львова. — Я ж найбільше сумую атмосферою, яка панує в Україні, гостинністю та пейзажами. Дуже люблю мій крихітний Болехів і чудовий Львів…

На десерт ми їмо дуже смачні сирники, рецептом якого ділиться пані Оксана.

Українські сирники з Бидгощі

Вони легкі й швидкі у приготуванні, тому стануть смачним сніданком,  придадуться на обід і на підвечірок для усієї родини, якщо готувати їх з любов’ю в серці.

Тісто: 0,5 кг сиру; 1 ч. л. ванільного цукру, 2 ст. л. цукру, 1 яєчний жовток, 2 ст. л. борошна.

Додатково: борошно, топлене масло, морозиво, джем.

Змішайте всі складники для тіста, щоб вийшла суцільна маса,  виробіть кульки, а з них палянички, що вмістяться на долоні. Обкачайте їх у борошні і смажте на розігрітому маслі з обох боків. Викладіть на тарілку
та подавайте із джемом, морозивом чи іншими додатками.

Смакуючи сирники, я розумію, чому мені не хочеться покидати цей милий ресторанчик. Українка створила його з любов’ю в серці до рідних місць і тугою за ними. І сюди приходить багато українців, щоб полегшити біль ностальгії, який супроводжує нас на чужині…

Читайте також: СПОВІДЬ. МЕНЕ ВРЯТУВАВ ЯНГОЛ

Джерело.

Related Post