fbpx
Життєві історії
-Ірино, пoчекай! Нeвже ти змoжеш так пpосто пiти? – Михайло зі злoсті жбуpнув кaблучку у воду. -Нeвже ти пoдумав, щo я зв’яжу свoє жuття з такuм, як ти? Нi житла, нi гpошей, ні пеpспективи

-Ірино, пoчекай! Нeвже ти змoжеш так пpосто пiти? – Михайло зі злoсті жбуpнув кaблучку у воду. -Нeвже ти пoдумав, щo я зв’яжу свoє жuття з такuм, як ти? Нi житла, нi гpошей, ні пеpспективи.

-Михайле, ти хороший, добрий, милий … Але, розумієш … Я не зможу з тобою бути. Джерело

-Чому?

-Ну, зрозумій. Я молода, красива. У мене великі плани на життя. Мені потрібен чоловік, який зможе мене забезпечити. А що можеш мені дати ти? Жити в комуналці з твоїми батьками і паpалізованою бабусею?

-Ну, мені ж обіцяли на роботі окрему кімнату в гуртожитку.

-Ще краще. Я 18 років прожила в «однушці» з матір’ю – прачкою, батьком aлкоголіком і дебiльним братом. Я не хочу більше жити в мурашнику. Я хочу окремий будинок, машину.

Читайте також: Лiда пеpшою зpадила чoловіка, на pозлучення теж пеpшою пoдала, зpобила всe для тoго, щoб сuн зненaвидів pідного бaтька. Рoзплата до жiнки пpийшла, кoли не чeкала

-Але у мене ж є машина!

-Міша, 20-річний «жигуль» – це не машина. Це віз!

-Навіщо ти так зі мною, Іро? Адже ти ж говорила, що я тобі подобаюся. Я подумав, що…

-Що ти подумав? Ти подивися на себе! Невже ти подумав, що я зв’яжу своє життя з таким як ти? Ні житла, ні грошей, ні перспективи.

-Іро!!!

-Що Іро!? Все, з мене вистачить. Я не хочу більше тебе чути, як ти скаржишся на свою убогість. Прощай, і не дзвони мені. І ось ще що Візьми своє колечко, подаруєш його який не будь інший дурненькій. Або краще продай. А то, напевно, всю зарплату витратив на це убозтво.

-Ірино, почекай!

-Та пішов ти!

-У темряві почувся дзвінкий ляпас і гучний цокіт тікаючих в ніч каблучків.

-З тіні, на світло ліхтаря, вийшов самотній, згорблений чоловічий силует. Спершись на ліхтарний стовп, хлопець задумливо потер забиту щоку, потім подивився на свою долоню, в якій тьмяно виблискувала вузенька золота каблучка. Розмахнувшись, він жбурнув її у воду і дістав сuгарету.

-За його спиною, несподівано почувся ледь вловимий рух, і темна рука простягнула йому запалену запальничку.

-Ну що, Михайле Сергійовичу. Знову?

-Так Петре, знову!

-Той, хто недавно виглядав жалюгідним, що не впевненим у собі доходягою, раптом випростався і розправив плечі. В його голосі відчувалася залізна воля людини, яка знає собі ціну і яка має величезну силу і владу.

-Так Петре, знову! Набридло все, гірше гіркої редьки. Ця вже третя. Ти розумієш, Петре? Мене! І я, вкотре переконуюся, що як людина я їм не цікавий. Особливо такий, яким я прикидаюся … Якби вони тільки знали, хто я насправді!

-Михайле Сергійовичу, але навіщо вам це потрібно? Адже вам досить тільки клацнути пальцем, і будь-яка дівчина – Ваша! А Ви як хлопчисько, їй-богу … Все вам любов подавай!

-Ні Петре, ти не правий. Я хочу, що б дівчина полюбила мене, а не мої гроші! Ось Ірині, я вже був готовий відкритися. Їй потрібно було, потерпіти, всього лише пару днів, і вона б все дізналася.

-Гаразд, Петре. Зараз спровадиш мене в заміський будинок, а на завтра, скажеш пілотові, що б готував літак до 11-ї години. Я відлітаю в Швейцарію кататися на лижах.

-А що робити з Іриною?

-Відправ їй подарунок, нехай порадіє.

На наступний ранок, в квартирі Ірини пролунав дзвінок, і верткий хлопчисько вручив їй паперовий пакет, в якому вона знайшла журнал «Forbes». На обкладинці журналу, на неї дивився усміхнений Михайло, на тлі власної триповерхової яхти.

Related Post