Я знаю одну жінку, про яку хотіла б розповісти. Її історія вражає мене багато років. Дуже часто невістки скаржаться на своїх свекрух, але й бувають дуже добрі свекрухи, працю та турботу яких ніхто не цінує. Я хоче донести молодим невісткам, що є й інша сторона медалі. Чи не так?
Ірина дуже хотіла, щоб її син якнайшвидше одружився. Вона вже втомилася за ним доглядати і мріяла, що він перейде в руки турботливої дружини і вона нарешті зможе вільно зітхнути. Адже у сина був не простий характер, мамі доводилося вислуховувати на свою адресу чимало докорів.
Іванові вже 37 років, але він не одружений, та й якось і не прагнув завести сім’ю. А моя подруга Ірина так мріяла, що скоро в неї будуть онучата, і з кожним роком все більше хвилювалася, що син не має нареченої. Все їздив на якісь заробітки, міняв без кінця роботу, а грошей як не було, так і немає. Не тримаються вони в нього в кишені.
Вранці мати встає раніше, готує сніданок і обід з собою своєму дорослому синові. А ввечері чекає вже з готовою з вечерею.
І добре, якщо Іван прийшов вчасно, значить ляже тихенько собі на диван і буде спокійно дивитися телевізор, а якщо ні, то напідпитку буде бродити з кутка в куток і пів ночі розповідати матері про несправедливе життя, що у знайомих є сім’ї і гроші, а він і досі живе з старою матір’ю, хіба захоче якась жінка жити з старою.
І ось одного дня сталося диво, яке Ірина чекала багато років, син прийшов з дівчиною. Ірина так зраділа, що не відразу помітила, що дівчина не зовсім ввічлива, не дуже добре вихована.
Вони швидко прошмигнули в кімнату Івана і включили телевізор. Вранці жінка, як зазвичай приготувала синові їжу і проводила на роботу.
У дверях запитала, як звуть дівчину.
– Свєтка, ти її не ображай, чула, – на ходу буркнув Іван.
Світлана весь день не виходила з кімнати. Тільки з поверненням Івана вона вся заспана пройшла у ванну і назад. Вечерю Іван забрав в свою кімнату.
Так тривало цілий тиждень. Антоніна Сергіївна без сина не наважувалася турбувати дівчину, а та цілими днями навіть й не думала виходити з кімнати.
Вихідні пройшли бурхливо. Іван зі Світланою дивилися телевізор, їли у себе в кімнаті, що готувала мати, а потім стали голосно з’ясовувати стосунки.
– Тільки тиждень разом живуть, а вже скандал, що далі буде?, – шепотіла собі під ніс Ірина.
Одного разу після такої сварки Світлана грюкнула дверима і пішла. Іван залишився на дивані. Ірина вже полегшено зітхнула.
Але Іван полежав на дивані пару вечорів, потім купив букет, коробку цукерок, викликав таксі і привіз Світлану назад. І так кілька місяців сценарій не змінювався.
Якось одного дня Світлана оголосила, що чекає дитину, Іван був дуже щасливий. І все. Готувати ліжечко, пелюшки, коляску довелося матері. Світлану забрала швидка, вона вже мала народжувати, а вдома для дитини нічого не було, тому Ірина взяла всі свої заощадження і пішла скуповуватися дитяті і матері.
В один день Іван з Світланою терміново одружилися і зареєстрували сина. Не захотіла Світлана годувати грудьми сина, вночі їй спати хочеться, тому почала давати немовляті суміш. А Ірина, як почує, що дитя плаче, відразу біжить сама його годувати. А Світлана, коли посвариться з Іваном, може на добу з дому піти, а прийде і кричить:
– Пустіть, я тут живу, я законна дружина.
Іван покричить, що всі сусіди чують, а потім пустить, знову мир і тишина. Тільки тепер жінка не тільки за дорослим сином доглядає, а й онука няньчить, а ще претензії невістки вислуховує. Сусідам соромно на очі показатися, після цих сварок, та вони вже звикли.
І думає тепер Ірина: «Навіщо хотіла, щоб син одружився?». А подивиться на беззубу посмішку внучка, і сама із сумом посміхнеться. Така її нещасна доля, хоч дитятко маленьке радує, і заради нього хочеться жити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – dom-prestarelih.kiev.ua
