fbpx
Життєві історії
Ірина приїхала додому з Італії на кілька днів. Якраз вирішила свій день народження відсвяткувати, запросила в гості родичів, бо вже давно з ними не бачилася. Сподівалася, що донька допоможе стіл накрити, але згодом зрозуміла, що у власному домі тепер їй якось не дуже раді

Літо було в розпалі, село святкувало Зелені свята. Під вечір в двері Марії хтось постукав, відчинила – на порозі стояла її кума Ірина, яка приїхала додому у відпустку, бо вона вже 15 років живе і працює в Італії. Марія була дуже рада бачити Ірину, жінки до вечора засиділися за столом, згадуючи минуле.

А згадати і справді було що. В селі будинки росли, як гриби. За якихось 20 років село і не впізнати, один будинок кращий іншого, і всі великі, добротні. А все тому, що жінки в свій час кинулися на заробітки в Італію. У Ірини був чоловік, з яким вони мали троє дітей, всі дівчата. Жили разом з бабусею Ірини в її старій хаті. Роботи в селі не було, та й, чесно сказати, чоловік Ірини не рвався особливо до заробітків.

Ірина була однією з перших, хто кинув все і поїхав в світи шукати щастя. Адже у неї підростало троє дівчат, а на чоловіка було надії мало. Та й він навіть не мав нічого проти, коли почув, що його дружина хоче їхати. «Якщо вирішила – їдь, тримати тебе не буду», – це все, що Ірина почула від чоловіка.

Тоді побігла Ірина до своєї двоюрідної сестри Марії, що була хресною мамою її старшої доньки, щоб порадитися, мовляв, що робити, чи варто їхати, дітей залишати. Марія підтримала сестру, сказала навіть, що при можливості пригляне за її дітьми.

15 років змінили багато чого – доньки виросли і вийшли заміж, бабусі не стало, а чоловік через 3 роки, як Ірина поїхала в Італію, попросив розлучення і пішов жити до іншої жінки. Після цього Ірина вирішила, що повертатися в село їй поки нема для чого, тому важко працювала, аби щось заробити.

Жінки з села, хто був в Італії, присилали гроші додому чоловікам, а ті будували будинки, зводили навколо них гарні огорожі. Село ніби ожило. Ірина спочатку збирала гроші, а коли старша донька вийшла заміж, то почала висилати їх додому, щоб донька з зятем господарювали. За кілька років звели такий гарний будинок на подвір’ї, що Ірина не могла повірити, що хоч на старість вона поживе в хоромах.

Ірина давно вирішила, що коли повернеться, то буде жити в селі з старшою донькою. А щоб двох менших не образити, Ірина купила їм по однокімнатній квартирі. То ж дівчата, вийшовши заміж, відразу пішли жити в своє житло окремо. Були, правда, закиди, що мама старшій доньці допомагає більше, але Ірина завжди відповідала, що той будинок вона будує і для себе також.

Старша донька з зятем завжди казали, що чекають маму, що вдячній їй дуже за все. Але справжнє своє відношення показала, коли Ірина на свій день народження покликала додому гостей, не попередивши про це доньку. А коли сказала, щоб та їй допомогла накрити стіл, донька відповіла, що у неї інші плани. Вона пішла з дому на цілий день, так нічого і не допомігши матері. От тоді Ірина і зрозуміла, що зайва у власному домі.

Вислухавши сестру, Марія не знала, що їй на це сказати. Давно відома істина: діти, які б вони добрі не були, завжди хочуть жити окремо. І скільки б ти їм не допомагала, а може виявитися і так, що будеш зайвою в їхньому житті.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page