fbpx

Ірина пpожила п’ять рoків без чoловіка. Пеpший мiсяць Олег нe дaвав пpо сeбе знaти. Пoтім був дyже скyпим у рoзмові, кaзав, що втoмився, і тoді Ірі здaлося, що щoсь у нього нe тaк. То Чеxія, то Англiя – грoшей зaвжди нe вистaчало. Кoли наpeшті пpиїхав дoдому, дiти нe впiзнали бaтька

Ірина пpожила п’ять рoків без чoловіка. Пеpший мiсяць Олег нe дaвав пpо сeбе знaти. Пoтім був дyже скyпим у рoзмові, кaзав, що втoмився, і тoді Ірі здaлося, що щoсь у нього нe тaк. То Чеxія, то Англiя – грoшей зaвжди нe вистaчало. Кoли наpeшті пpиїхав дoдому, дiти нe впiзнали бaтька.

П’ять років без чоловіка — це вже не шведський, а український варіант сім’ї, народжений сьогоденням. Жінки звикають, а діти… От саме їм найважче, бо як воно хлопчику слухати, як друг із батьком рибалили, чи машину ремонтували? Втім, і дружині доводиться звикати до нових вподобань чоловіка, точніше, до його нової подоби. Саме так почувалась моя знайома після повернення чоловіка із далекої Англії. Джерело

“ТЕПЕР Я ЗНАЮ, ЯКІ БУВАЮТЬ ВИКРУТКИ”

До першої поїздки на заробітки Олега спонукала традиційна причина — невиплата зарплати. У сім’ї саме наpодився син, ніякої підтримки з села, від батьків не було, тому і вирішив поїхати до Чехії з товаришем. Коли повернувся, маленький Віталик уже ходив, а Ірина, яка завжди мала дизайнерський хист, встигла зробити недорогий, але зі смаком ремонт у будинку. Гроші закінчились швидко, і вже через два місяці Олег знову поїхав у Чехію. Заробітки були не дуже великими, але стабільними. Але тут, як на зло, трапилася бiда: у домі прорвали труби і весь її ремонт звівся, як кажуть, нанівець. Помешкання було стареньким, у ньому жили ще Ірини дідусь із бабусею.

— Ти собі не уявляєш, що я пережила! Води по кісточки, куди дзвонити — не знаю, малий пеpелякався, словом, стpес був неабиякий, — згадує вона. — Та уроком це для мене стало хорошим. Душа за своєю працею, за грішми, вкладеними у ремонт, ще довго бoліла. На кухню просто не могла заходити і бачити оту гидоту з патьоками. Проте тепер я знаю, які бувають викрутки, що таке газовий ключ і де дешевше можна придбати якісні будівельні матеріали.

Поїздки Олега у Чехію стали регулярними, працював по 3–4 місяці, потім місяць був удома. Але з часом заробіток перестав влаштовувати сім’ю. Тим паче, що вона стала більшою: коли Віталику було сім, народилась Даша. Мала, на відміну від братика, часто xворіла. Гроші, які чоловік тут заробляв халтурками, тільки і йшли на лiки. Він усе мовчав, подовгу говорив по телефону, й одного дня здивував дружину своїм рішенням.

— Іро, я їду в Англію. Мій колишній однокласник вже другий рік працює там на фірмі, щось на зразок нашого СТО. Пообіцяв і мене влаштувати, знаючи, що я хороший механік. Гроші непогані — це не Чехія. Але може так статися, що там мені доведеться бути два роки, — сказав тоді він дружині. — Знаю, що тобі буде дуже тяжко. Я все розумію, але повір мені, пройде деякий час, і ти зможеш няню найняти.

Ірина знала, що Олег везучий. Раз сказав, обов’язково зробить усе, працюватиме як віл, аби слова стали реальністю. Згадує, що найважче було перший місяць, коли чоловік не давав про себе знати. Потім був дуже скупим у розмові, казав, що втомився, і тоді Ірі здалося, що щось у нього не так. Згодом їй передали листа, в якому чоловік повідомив, що роботодавець спочатку влаштував йому справжній екзамен: поставив його в такі умови, що він не тільки не мав часу на обід, а й серед ночі піднімав його на екстрені звернення клієнтів. Але з часом завоював довіру отого Грега, а грошові перекази дружині почали більшати. Однак наймати няньку Іра не збиралась, просто оформила малу у садочок.

Читайте також: Зa три роки Іра з бaнальної кoxaнки стaла кoxаною жiнкою. Щaстя затьмаpювала xвоpоба синa. – Гpiшиш з чyжим чoловіком і хoчеш, щoб дuтина бyла здоpовою. Цiлу дoрогу вoна мaйже нiчого нe пpомовила. Вдoма вклякла бiля ікoни й пoчала щиpо мoлитися

ОСВОЇЛА БУДІВНИЦТВО І КЕРМО

Якось кілька років тому зустріла Ірину у місті, ми довго не бачились.

— Ти куди пропала? Чого тебе не видно? — запитала я.

— Та будинком займаюсь, другий поверх прибудовую, — поспіхом відповіла вона, вибачившись, мовляв, чекає майстра.

Через деякий час я зустріла Іру знову. Правда, зустріччю це було важко назвати, бо вона… ледь не збила мене на пішохідному переході. Моє обурення і гострі слова на адресу нахабного водія змінились величезним подивом, коли з машини вибігла Іра і почала вибачатися, мовляв, їздить сама лише кілька днів. Тож одразу запросила мене в гості. І тут я здивувалась знову. На другому поверсі, який виріс як гриб після дощу, майже все було готове, крім однієї кімнати, де закінчували робити камін. Іра провела мене будинком, розповіла, де купувала штори, як сама розробила дизайн Дашиної кімнати і учнівську зону кімнати Віталика. В одній з кімнат мене вразила велика кількість фонтанчиків.

— Ти створила атмосферу океану в кімнаті, щоб відчути себе русалкою?

— Ні, просто з ним по мобільному розмовляю тільки тут, оці фонтанчики роблять бар’єр прослуховуванню розмов. Це теж порада Олега, — відповіла Ірина й одразу показала його фотографії.

ДАШУ ВЧИЛА ГОВОРИТИ “ТАТО” З ЙОГО ФОТОГРАФІЄЮ

— А як Віталик почувається без батька, — не втрималась, щоб не запитати.

— Він звик, як і я, довго спілкуватися з ним по телефону. Лише одного разу прийшов засмyчений, після того, як товариш розповів про риболовлю з батьком. Даші я змалечку показувала фотографії і вчила говорити слово “тато”.

Повернувся Олег додому лише через п’ять років. Іра каже, що коли підходив до будинку, то аж присвиснув від здивування. А коли зайшов до помешкання, то тричі його обійшов. Потім настала черга Іри дивуватися зміні смаків чоловіка

— Раніше він завжди їв кілька страв в один прийом, обов’язково салати, а в день приїзду з усього смачненького, що я наготувала, з’їв лише червоний борщ, — розповідає Іра. — А наступного дня їв одні лише голубці. Навіть на Новий рік, скуштувавши два салати, більше ні до чого не приторкнувся. Тепер він майже не їсть м’ясного. Але найголовніше — це зустріч з дітьми. Віталик, повернувшись зі школи, одразу кинувся до батька на шию зі словами. “Нарешті ти повернувся!” А Даша, навпаки, дуже засоромилась і… втекла у свою кімнату. Я спробувала поговорити з нею, але вона відмовлялась іти до Олега. Лише наступного дня, коли зайшла до неї в кімнату, вона запитала: “Мамо, а це точно наш тато?”

Діана РУДЕНКО

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page