Коли мій син сказав, що хоче одружуватися, я була злегка схвильована, адже Павлові нещодавно виповнилося 22 роки. В дружини він собі вибрав свою одногрупницю Зоряну. Ну що ж, справа вирішена і треба готуватися до весілля.
Павло у нас з чоловіком єдиний син, то ж, не зважаючи на те, що живемо ми не дуже багато, ми вирішили робити весілля. Як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Зоряни, нашої майбутньої невістки, в гості. Вона з мамою жили в селі, недалеко від нашого міста. Про свій приїзд, ми, звичайно, попередили майбутню сваху.
Я спекла чудовий торт, чоловік купив квіти і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, родиною. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже багато квітів біля будинку. Сам будинок, хоча і старий, був дуже охайний і чистий. Ірина, наша майбутня сваха, запросила нас до столу.
Частування було і справді смачним, видно було, що вона готувалася. Ми посиділи добре, Ірина виявилася чудовою жінкою, але про весілля ми так нічого і не домовилися. Причина була проста – сваха відразу нас попередила, що у неї немає грошей на весілля. Після цих слів було видно, як ніяково почуває себе Зоряна і який розчарований усім цим наш син. Весілля він хотів не для себе, він просто знав, як про нього мріє Зоряна.
Але від весілля ми не збиралися відмовлятися. Ми пообіцяли синові, що зробимо його за свої гроші, а далі буде видно, життя покаже. Свасі сказали, що нехай вона запрошує певну кількість важливих гостей з своє сторони. Люди ж з пустими руками не прийдуть. А те, що вони принесуть в конвертах, і піде на оплату їх столів в ресторані.
І хоч Ірина довго вагалася, чи приймати нашу пропозицію, все ж ми вмовили її підтримати дітей. В середу, практично перед весіллям, в наші двері подзвонили. На порозі стояла Ірина. Ми були вельми здивовані її візитом, запросили на чай. Ірина довго не знала, як почати, а потім витягнула з сумки білий конверт, а з нього – гроші.
Виявляється, їй було настільки незручно від нашої пропозиції, що вона пішла в банк і взяла цю суму в кредит. Ми просили її віддати гроші банку, бо не хотіли, щоб вона втягувалася у кредити, адже коли були у неї вдома, бачили, як просто і невибагливо вони з дочкою живуть. Але сваха і чути нічого не хотіла, мовляв, рішення вона уже прийняла.
Весілля ми відгуляли на славу. Діти були дуже задоволені. На самому весіллі сваха ще раз здивувала нас, ми з чоловіком побачили, що вона не лише розумна, але і красива жінка. Ірині було лише 45, вона давно розлучена, доньку виховувала сама. А на весіллі ми її просто не впізнали, вона розцвіла – зачіска, макіяж, сукня зробили свою справу.
Це побачили не лише ми, але і всі гості, серед яких був і молодший брат Іван. Івану 46, він розлучений, вже 10 років живе і працює в Чехії. А цього разу приїхав спеціально на весілля до свого племінника. Весь вечір Іван дивився на Ірину, а після весілля сказав, що планує ще трохи залишитися в Україні. І про причину я здогадувалася.
Вже на наступну неділю ми знову їхали в село до свахи, знову свататися, але тепер вже до самої Ірини. У Івана з Іриною все склалося добре, вони одружилися і через кілька місяців брат забрав свою дружину до себе в Чехію. Так моя сваха стала ще й моєю родичкою. Вона дуже хороша людина і заслуговує на щастя.
Автор Олеся Біла.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне – Wday.
