fbpx
Життєві історії
Ірина могла собі дозволити затриматися на роботі, бо знала, що вдома є мама, яка пригляне за дітьми. Після розлучення мама їй дуже допомогла. Зараз ситуація покращилася, і мама стала непотрібною, принаймі, мама сама так вважає і ображається на доньку

– Я життя прожила, щось таки розумію, от відчуваю, що я їм тепер заважаю – каже 65-річна Галина Василівна. – І дочці, і онукам! Потрібна була, поки допомагала! Коли доньці було важко, я все кинула, будинок продала, приїхала. А тепер онуків виростила – і більше не потрібна нікому! Дочка вже натякає на знімну квартиру, уявляєш? Але на старість тулитися по чужих кутках мені зовсім не хочеться.

Ірині тридцять вісім, ось уже десять років вона сама мама, виховує двох дочок-підлітків. Розлучилася, коли діти були ще зовсім малими, навіть в школу не ходили. Колишній чоловік розділив все нажите в шлюбі майно «по-чесному», рівно навпіл: після розлучення Ірина, крім двох дітей і валізи з речами, отримала на руки суму за половину двокімнатної квартири на околиці міста.

І ще мізерні аліменти з офіційної зарплати колишнього – все по закону. І як би Ірина викрутилася, незрозуміло, якби не мама.

Мама, дізнавшись про все, продала свій будинок в селі і приїхала до дочки. Купила двокімнатну квартиру, Ірина почала їздити на роботу, а мама, засукавши рукава, взялася сидіти з дітьми. Ірина спокійно працювала і не смикалася, як більшість дітних колег.

Ірина могла собі дозволити затриматися на роботі, бо знала, що вдома є мама, яка пригляне за дітьми.

– Як ти живеш з мамою? – розпитували подруги. – Не важко?

– Так добре живемо! – відповідала Ірина. – Що нам ділити? Я їй вдячна. Як би я без мами впоралася – взагалі не уявляю.

Насправді, тертя, звичайно, були з самого початку. Ірина не завжди схвалювала мамині методи виховання, та й по господарству багато робила б не так. Але… в її чи положенні було вередувати? Дякувала мамі і за те, що вона робила. Ірина просто закривала очі на багато речей, і це було легко – їхала вона з дому затемна, приїжджала пізно і майже відразу падала в ліжко.

Мама повністю розчинилася в Ірининій сім’ї та онуках. Ніяких сторонніх інтересів, життя заради дітей. Діти пішли в школу, і бабуся завзято взялася за домашні завдання і уроки. І все було начебто добре – спочатку. Потім – прийнятно. Потім – стерпно, якщо не зациклюватися на дрібницях.

Але останнім часом якось все зірвалося і котиться в невідому прірву. З віком у мами загострилися болячки, і, можливо, тому вона стала образливою, плаксивою, дуже категоричною.

Абсолютно втратила контакт з онуками, не розуміє їх абсолютно – дівчата тікають від бабусі, цілий день тиняються по друзях, а ввечері чекають Ірину у дворі. І начебто бабуся не стара ще, але ось зрозуміти цих підлітків чомусь зовсім не може…

Одним словом, вдома тепер, замість міцного тилу, кожен день непорозуміння і лайки.

А недавно у Ірини з’явився знайомий, який підвозить її додому, запрошує на побачення і взагалі проявляє зацікавленість. Мамі цей факт дуже не сподобався. Вона щиро вважає, що доньці цього не треба, діти є, що ще треба – на старості років?

При цьому мама постійно повторює: «Ось, я заради тебе, а ти…».

І Ірині зрозуміло, що для того, щоб зберегти залишки відносин з мамою – треба роз’їжджатися. Тільки ось виглядає цей роз’їзд некрасиво – виходить, бабуся, поки за дітьми стежила, була потрібна, а як діти виросли – вже її не треба. До того ж вона і не уявляє свого життя на самоті. Але і жити далі всім разом неможливо.

Варіантів роз’їзду теж небагато – наймана квартира. Кредит Ірина не потягне. Бабусю на знімання не відправити однозначно – переїжджати доведеться Ірині з дітьми. І навіть такий варіант буде для мами неприйнятним. У мами за десять років ні подруг, ні інтересів, ні якихось занять – одні тільки онуки. І Ірині дійсно соромно й незручно перед нею, адже дітей мама їй виростила, і в скрутну хвилину прилетіла на виручку, а вона тепер оперилася і – он як…

Мама щиро вважає, що це зрада…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page