fbpx
Життєві історії
Ірина Дмитрівна з чоловіком перебралися на дачу, а квартиру свою віддали синові і його дружині, адже вони чекали дитину. А коли минуло трохи часу, Ірина Дмитрівна дізналася, що невістка йде працювати, а оскільки дитятко ще зовсім маленьке, то в них буде няня. Мати це сприйняла з розумінням, а потім дізналася від чужих людей, що нянею в сина буде її сваха. Виходить, вони з чоловіком туляться на дачі, а в їх квартирі тепер спокійно житиме теща їх сина в добрі та достатку

– Щиро кажучи, я взагалі не розумію, якось мені важко все це усвідомити зараз, – розповідає 65-річна Ірина Дмитрівна. – Якось мій син телефонує мені пару тижнів назад, сказав, що дружина його, невістка моя, вже збирається з декрету виходити, на роботу піде, щоб заробляти гроші, адже жилося непросто і додатковий дохід в сім’ї не завадить. Нашій внучці десь трішки більше року, вона ще маленька. Ми з чоловіком запитали відразу, а хто з дитятком малим вдома буде сидіти, якщо дружина сина вийде на роботу. Син відразу сказав, що найдуть няню для догляду за дитиною, і вона доглядатиме їх дитя. А ось лише нещодавно ми з чоловіком дізналися, що нянею буде мама моєї невістки Оксани, теща мого сина.

А якраз вийшло так, що ми з чоловіком поступилися своєю квартирою своєму синові, його дружині та дитині, самі живемо на дачі вже багато часу. А молоді до себе тещу запросили з села – сидіти з дитиною.

Оксана, невістка Ірини Дмитрівни, більшу частину свого життя прожила зі своєю матір’ю в селі невеличкому. Закінчила медколледж, пару років попрацювала у себе в регіоні. А потім родичі з боку батька покликали дівчину в столицю, допомогли на якусь роботу влаштуватися за фахом.

Мати Оксани залишилася жити в сільській хатині, там у місцевій школі працювала вчителем математики. Оксана влаштувалася в столиці непогано, взяла в оренду квартиру.

А згодом, зовсім випадково, Оксана познайомилася з Володимиром, який вже через рік став її чоловіком.

– Після весілля ми покликали сина з невісткою жити до себе! – розповідає Ірина Дмитрівна. – Оксана не хотіла, каже, ми будемо орендувати самі для себе житло, молоді повинні жити окремо від своїх батьків, так усім добре буде і суперечок не буде в родині. Але мені ця ідея не дуже до душі була відразу, віддавати шалені гроші ні за що, при цьому сидіти по чужих кутках, жити на пташиних правах. Це в студентські роки ще можна, а коли з’являється сім’я, а тим паче дитина – та ну, хіба то життя, так важко жити. Ми з батьком порадилися і запропонували їм тоді такий варіант: вони заїжджають в нашу двокімнатну квартиру, а ми поки будемо жити на дачі. Тут у нас нормальний досить таки та упорядкований будинок, ну, дещо доробили потрібно, звичайно, в терміновому порядку, але тепер все просто відмінно.

Селище, в якому розташована дача, цілком нормальне, обжите, людей чимало живке в цих будинках цілий рік, там є магазин, аптека, пошта. Багато, хоча не всі, так і живуть там весь рік. Від столиці дача розташована недалеко, якщо щось треба, у літнього подружжя є свій власний автомобіль, за 30 хвилин можна доїхати до цивілізації в найближчого містечка. У будинку у них всі зручності, газ, вода, навіть хороший інтернет.

Влітку за містом краса: Ірина Дмитрівна доглядає свій чималенький садок та город, разом з чоловіком вони упорядковують ділянку і будинок, запрошують в гості сина з дружиною. Цього літа вже і малятко привозили на дачу, було дуже гарно та весело, всім сподобалося на свіжому повітрі.

У такому режимі подружжя живе вже чотири роки, і їх все влаштовує, скільки їм треба.

Взимку і пізньою осінню, правда, на дачі нуднувато. Але, з іншого боку, Ірина Дмитрівна з чоловіком аж ніяк не люблять гомону, а скоріше їм краще в тиші, їм і удвох добре. За містом у них є все те ж, що і в столиці – телевізор, інтернет, книги. Ірина Дмитрівна в’яже і вишиває, чоловік її потрошку малює. Пару раз на місяць вони на машині приїжджають в місто – розвіятися, пройтися по магазинах, подивитися на людей, відпочити трішки. Заходять в гості до своїх дітей в свою квартиру, везуть їм в подарунок солоні огірки і варення, спілкуються з онукою. Ночувати в місті не залишаються, щоб не заважати молодій сім’ї, ввечері їдуть до себе на дачу.

Ось тільки з медициною в селищі не дуже, якщо чесно, тому в поліклініку при потребі пенсіонери теж їдуть в столицю, бо вже не молоді, частенько приходиться відвідувати її. Поки вони особливо не скаржаться, за чотири роки зверталися в поліклініку не так вже й багато разів, але розуміють, що рано чи пізно настане момент, коли без гарних столичних фахівців під боком прожити буде вже складно їм обом.

– Тому сина ми попередили, щоб вони потихеньку відкладали гроші на своє житло. У старості ми з батьком все ж хочемо повернутися в місто. Син особливо нічого мені не сказав, погодився наче без зайвих слів, вони стали збирати гроші, і щось навіть накопичили за ці роки, незважаючи на народження нашої онучки. Невістка Ірини Дмитрівни – жінка цілеспрямована: працювала до народження дитини, майже, тепер ось і декрет хоче швидше закінчити, працювати вийти, щоб заробляти гроші.

А тепер з’ясовується цей незрозумілий сюрприз: нянею до внучки Ірини Дмитрівни приїде друга бабуся з села, мати її невістки Оксани. І жити вона, виходить, буде в їхній квартирі, а де ще. Чи не в готелі ж вони її поселять, звичайно.

Сваха Ірини Дмитрівни звільняється зі школи, де пропрацювала багато років, на пенсію, та збирає валізу до доньки в столицю. У свою хату впустила сім’ю сина своєї куми, нехай платять хоча б якусь невеличку копійку. А сама приїде в столицю, буде няньчити внучку свою. До садочка точно, а там як вийде, може, і довше, якщо діти попросять.

– Мамо, ну ти ж розумієш, дитина маленька зовсім, розповісти нічого не може! – пояснював син. – Чужу людину брати в няні зараз до неї просто неможна. Тим більше, коли є рідна бабуся. І нам добре, і їй – і поруч з дочкою та онукою буде, і не доведеться виживати на пенсію. Няні з боку за однорічної дитини платити б довелося ого-го! А ми з дружиною все-таки не втрачаємо надії накопичити на своє житло.

– Просто дивно виходить: з нами, значить, твоя Оксана не хотіла жити ні дня,навіть ночувати ніколи не запросила, коли ми до вас в гості приїжджали, – зітхає Ірина Дмитрівна. – А проти своєї мами нічого не має? Як же її слова про те, що діти мають жити окремо від своїх батьків.

– Ой, мама, ну що ти починаєш? – махає рукою син. – Тоді, коли це говорилося, була зовсім інша ситуація. Зараз у нас дитина, маленька, саму її не залишиш. Ви ж не мали нічого проти того, щоб ми найняли няню, коли розмова була така у нас? Ну ось, ми найняли. А то, що вона жити буде з нами. Ну вам що, квартири шкода, чи що? Вона по документам так і так ваша. Моя теща її з собою не забере.

Ірина Дмитрівна з чоловіком так розчарувалися в своєму синові, що тепер думають, можливо, повернутися жити у свою квартиру, діти все одно їх добро не цінують. Для чого вони туляться на цій дачі, коли у їх квартирі буде жити зоасім чужа їм людина в добрі та достатку?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – multilisting.

You cannot copy content of this page