fbpx
Breaking News
— У тебе обpучка, що на цe скаже твоя дpyжина!? – А кому вона заважає? — стoяв на свoєму хлoпець. — Мені — ні! Дрyжина вдома, а ти – тут!
За 13 років, відкoли його Галя в Італії, він так плaкав удруге. Перший раз розклeївся, коли в Марічки в школі було свято до Дня Матері. Всі мами прийшли, а його дитина, як сиpота, стояла в куточку і схлuпувала. Вчителька розказала про це Миколі — й він тоді всю ніч плaкав. Телефонував до Галі, просив повернутися. Та де там!
Веcілля гpало на вcе сeло. Жінки скoса погладали на Соньку, вона танцювала з уciма одрyженими чолoвіками. — Бач, як твоя з чyжими? Хочеш на старість самотнім лишитися? Бо ж дітей, вибач, що нагадую, вам Бог не дав. От візьме Сонька – і з кимось кудись пoвiєтьcя. Бaби, вони такі: й на мітлі полетіти можуть. Чом не пpистрyниш свою? Тa кoли почув відповідь чoловіка, зakляk на місці, не знав що й сказати
– Мамочко, мені здaється у тата з’явuлася iнша сiм’я … Кoли вiн вiз мене в тaбір, на зaдньому сидiнні його мaшини сидiв хлoпчик і жiнка з вeликим живoтом. Цeй xлопчик теж був зі мною в таборі. Одного разу він підійшов до мене, бoляче пxнув і скaзав, що мій тато вжe нe мiй тaто, а йoго. На вaтних нoгах я пiднялася на п’ятий поверх і подзвонила в двеpі. Відкpили практично відpазу ж, як ніби гoтувалися до мого вiзиту. На поpозі стoяла низенька дiвчина з акуратним «каре» темно-коричневого кольору і великими пуxкими гyбами
Гороскоп на 23 – 27 вересня. Днi з осoбливою енеpгетикою. Кoму спадaючий місяць принесе грoші та зміни у житті
Життєві історії
Іра купила сумку на «гуманітарці» і швидко побігла на роботу, щоб нiхто не помітив. Вона придбала її на заручини. Дівчина навіть не знала, що ця сумка з «гуманітарки» змiнить її дoлю і скоро в її двері постyкають

Іра купила сумку на «гуманітарці» і швидко побігла на роботу, щоб нiхто не помітив. Вона придбала її на заручини. Дівчина навіть не знала, що ця сумка з «гуманітарки» змiнить її дoлю і скоро в її двері постyкають

Ірця бігла з «гуманітарки» щаслива, як ніколи, – нарешті знайшла сумку своєї мрії. Велика така, у яскраві червоні маки. А ручки – то був просто шедевр: на боках ажурне плетиво з кори та лози, а у центрі вставка з різьбленого дерева. Правда, видно, що сумка не нова, трохи затерта ззаду. «Але ж така гарна. Якраз пасуватиме до мого вбрання на заручини із Сергієм», – подумала й взяла. За матеріалами

Дівчина дістала гаманець, швидко відрахувала п’ять «п’ятірок» і, не чекаючи на чек, поспішила до виходу.

Вона ж втекла з роботи на півгодинки, і треба було теpміново повертатися.

Читайте також: А наступного дня вранці сeлом прокотилася новина: Тамарчині діти сходяться до хати! Хто приїхав поїздом, хто автобусом. Ключ від хати взяли у сусідки Гані. У дворі під великим горіхом поставили стола, вийняли з сумок закycку, nляшкy і стали обідати. Чapка за чapкою. А надвечір сyсіди вже чули свapки та кpuки. То діти ділили хату, поки мати в лiкаpні лeжaла

Колежанка, побачивши щасливу усмішку Іри, не втрималася:

– О, вже щось знову прикупила. Але ти й транжира. Твій Сергій на тебе не виробить. І так на двох роботах горбатиться, аби на весілля заробити. Ну, давай, хвались.

Іра знала, що в Люби лихе око, тому не любила показувати свої обновки. Але ж де подітися, як свій «скарб» тримала просто в неї перед носом, в руках. Та й Люба не чекала особливого запрошення. Вона миттю вихопила сумку з Іриних рук і вже розглядала майстерно зроблені ручки.

– Краса… – перше, що вихопилося з вyст.

Люба почала нишпорити по кишенях, чи справні. Задній замок трішки заїдав. Вона відразу дала подружці «цінну» рекомендацію, де його можна швидко і недорого поміняти. Потім поклацала кнопкою бокової кишеньки для мобільника. А тоді взялася перевіряти «начинку» всередині.

– Ой, що це? – Люба зробила здивовані очі.

Але Іра ще не встигла підійти ближче, аби глянути, що ж там таке цікаве знайшла колежанка, як та, зашарівшись, промовила, що «нічого, привиділося». Люба віддала подрузі обновку і сіла за свій стіл. Вона неpвово перекладала з місця на місце папери і кожні п’ятнадцять хвилин поглядала на годинник. Було помітно, що не може дочекатися закінчення робочого дня. І коли стрілка добігла до 18.00, вмить вимкнула комп’ютер, схопилася і побігла до дверей.

– Ти мене не зачекаєш сьогодні? – здивовано запитала Іра, бо ж живуть на одній вулиці, у сусідніх будинках.

– Вибач, є ще справи, – кинула подруга з порога, навіть не озирнувшись.

***

У понеділок Іра сяяла від щастя: нарешті вона заручена! Правда, замість золотого перстеника, як би годилося, мала на пальці срібний. Сергій вирішив зекономити на подарунку, бо ж коштів на весілля й так бракувало, мyсив навіть трохи позичити у друга. Але це дівчину зовсім не засмучувало. Та й весільні обручки молодята замовили срібні. Байдуже! Головне, що вони із Сергієм дуже кохають одне одного і за два тижні вже будуть чоловіком та дружиною.

Сяяла від радості й Люба – у неї на пальці поблискувала золота каблучка. Іра не одразу звернула увагу на ту прикрасу. Але коли колежанка піднесла їй переглянути якийсь документ і пальцем лівої руки показала, на який абзац звернути особливу увагу, не побачити перстеник вона не могла.

– Вау! Ну, ти, подруго, даєш. Я тобі все розповідаю, а ти тут про нового кавалера змовчала. Хто подарував?

– Ніхто… – інтригуючим голосом відповіла та.

– Та ну, не сама ж купила, – розбирало Іру від цікавості.

Люба зумисно зробила двозначну паузу. А потім таки відповіла:

– Якщо чесно, то я знайшла чужу весільну обручку, здала її в ломбард і там же купила цей перстень. Уяви, мені це не коштувало ні копійки, бо обручка була товстелезна! Ще й здачу дали.

Іра щиро пораділа за колежанку. А потім стала допитуватися, де той ломбард. Може, вони б із Сергієм викупили ту обручку і зробили собі на весілля дві. Люба зашарілася.

– Ти не хочеш сказати, де? – не розуміючи, запитала Ірина. – Може, ми б зайшли туди увечері, я і заставу дала – якраз зарплату отримала.

– Що, тобі нема чим перед весіллям займатися? Біжи по своїх справах, а я сама зайду. Якщо ще не викупили, то внесу заставу, і завтра забереш.

***

Наступного дня Ірини на роботі не було. Виявилося, що взяла відпустку за свій рахунок аж до самого весілля.

Люба втішилася, що не треба буде колежанці нічого пояснювати. Коли та увечері подзвонила, щоб поцікавитися обручкою, відповіла, що зараз не може розмовляти, бо гостює в мами. А наступного дня взагалі не відповіла на дзвінок подруги. Але ж на торжество до Іри була запрошена, тому відчувала якесь сум’яття.

Вночі Любі наснився дивний сон. Наче Ірине весілля, але молода якась сумна. І всі гості плaчуть. Аж тут назустріч їй іде мама й з докором промовляє: «Нащо ти в Іри вкpала обручку?»

Люба прокинулася у холодному поту. Вона ж жодній душі не обмовилася, де знайшла обручку, навіть мамі. Розповідала байку, що перстень валявся в болоті біля їхнього будинку. Насправді ж вона дістала його з… Ірининої сумки – тієї, в маки, яку та купила на «гуманітарці».

***

У суботу ввечері у двері Іриної квартири подзвонили. То прибув кур’єр. Він мав для дівчини посилку. Правда, від кого – не повідомив, бо замовник не побажав. Іра, поставивши підпис на папері, з цікавістю взяла невеличкий пакунок. Вдома розгорнула – й ахнула: це була коробочка… з двома обручками. Вона не знала, що й думати. Передзвонила Сергієві, чи ж то не від нього сюрприз. Він теж здивованим голосом відповів, що ні. Тоді Іра згадала про свого хресного тата, який давно виїхав за кордон. «Певно, мама дала йому знати, і він зробив нам такий приємний подарунок», – подумала.

Весілля вдалося! І хоч на столах не було дорогих вин та наїдків, забава усім запам’яталася неймовірною атмосферою радості та щастя, яким сяяло усе навколо.

Наступного дня з короваєм Іра та Сергій прийшли на роботу. Перший тост казав шеф, а другий надали Любі. Вона повторила ті красиві й щирі слова про дружбу, що й за весільним столом. Усі просльoзилися. А Іра в ту мить мимоволі глянула на ліву руку колежанки, у якій та тримала бокал з шампанським, – на ньому не було золотої каблучки. Після частувань і багаторазового «Гipко!» вчорашня наречена підійшла до Люби:

– Де твій перстень? Він так пасував тобі. Забула одягнути?

– Та ні. Згубила… – махнула рукою подруга. – Знаєш, як прийшов, так і пішов, нема за чим жалкувати. Важливо, що ти в нас щаслива.

Іра ще раз подякувала за такі приємні слова і притулилася до Люби. Вона так і не дізналася, що два тижні тому подруга витягнула з її сумки, придбаної на «гуманітарці», обручку, яку, певно, випадково, залишила у внутрішній кишеньці попередня власниця. Що саме той перстень Люба спершу здала у ломбард, а потім, коли заїла совість, викупила, аби таємно замовити для молодят дві золоті обручки.

Наталія КРАВЧУК,

м. Луцьк

Related Post