fbpx

Інші бабусі онуків на моря возять щороку, подарунки дарують, а наша – ніколи, нічого дорожче шоколадки Павлику не купила. При цьому гроші у неї є. Живе скромно, м’яса не їсть, нічого такого не купує, одяг весь старий доношує, нового я у неї нічого не бачила. Знаю, що гроші на вкладах зберігає, але не розумію, навіщо

Ми з чоловіком живемо зараз скромно, бо виплачуємо кредит за квартиру. А моя свекруха живе дуже добре! Вона свого часу продала нерухомість своїх батьків і купила три квартири. Зараз в одній живе, дві інші здає, пенсію отримує і як сир у маслі катається!

Але я ні на що не претендую – сина вона виростила, освіту дала, більше йому нічого не винна, а вже мені – тим більше, я взагалі їй ніхто! Я тільки одного зрозуміти не можу – чому у неї таке відношення до онука…

Я кілька разів в житті просила у неї грошей на його лікування, потрібна була певна сума. Вона жодного разу не допомогла! Ось така у нас бабуся! Моєму синові Павлику п’ять років, він народився дуже хворобливим. У дитинстві він майже не спав, погано їв, пізно сів і пішов. І досі є певні проблеми.

Наприклад, син погано говорить, не може всидіти на місці, і для того, щоб навчити його найпростішим речам, потрібно затратити масу зусиль. В садок Павлик не ходить, я сиджу з ним вдома і намагаюся максимально підготувати його до школи. Пробую різні методики, займаюся за картками, читаємо, малюємо, ліпимо.

Коли Павлик був зовсім маленький, я просила у свекрухи грошей на масаж, нам лікар рекомендував. У поліклініці поставили на чергу, вона тільки через пів року, а за додаткову плату – хоч завтра…

Свекруха замахала на мене руками – навіщо, мовляв, ці масажі за такі гроші? В інтернеті подивися ролик і роби сама. А взагалі, раніше без всяких масажів росли, і у всіх здорові діти були!

І взагалі, якщо лікар рекомендував, то в поліклініці повинні зробити. Я їй кажу – в поліклініці тільки через пів року! А вона – ну, значить, не так сильно потрібен цей масаж. Якби був дійсно необхідний, зробили б без черги…

З логопедом та ж історія. Раніше всі без логопедів росли, а у якоїсь її подруги онук взагалі до школи не говорив, а зараз професором став. Ось вона і мені пропонує так само – за тиждень перед школою піти до логопеда…

Рекомендували нам хорошого фахівця, але ціни, звичайно, високі. Нам не потягнути. Свекруха навіть не думала пропонувати нам свою допомогу. В результаті ми пішли до іншого фахівця, не такого дорогого. А зараз ось думаю, може, треба було використати всі свої можливості, але знайти гроші і піти до того, кого рекомендували, бо пройшов рік, а результату я не бачу.

У мене була давно мрія – звозити сина на море. Це б значно покращило стан здоров’я Павлика. Натякнула свекрусі, але вона навіть слухати не стала. Вона сама на морі вперше побувала, напевно, років у тридцять, син її в дитинстві теж літо проводив в основному в приміських таборах… Я розумію, що вона не зобов’язана, звичайно. Але нам з чоловіком моря зараз не по кишені, і коли ми собі зможемо дозволити подорожі – невідомо. Може, років через п’ять-сім…

Інші бабусі, дивлюся, онуків на моря возять щороку, подарунками завалюють, а наша – ніколи, нічого дорожче кіндер-сюрпризу Павлику не купила! При цьому грошей у неї – кури не клюють. Живе скромно, м’яса не їсть, нічого такого не купує, одяг весь старий доношує, нового я у неї нічого не бачила. Знаю, що гроші на вкладах зберігає. Навіщо? Кому? Не розумію такого!

Фото ілюстративне – sputnik-georgia.

You cannot copy content of this page