– Чоловік ще тоді щиро так сміявся, говорив, ти сусідку нашу, здається, удочерила! – розповідає тридцятирічна Інна. – Ну, мені шкода її завжди було якось. Бабуся – добра така людинка, сидить в квартирі зовсім одна цілими днями, з ранку до вечора лише телевізор може подивитися, навіть поговорити ні з ким. Хоча у неї є дві дочки, одна, правда, далеко зараз живе, за кордоном десь, а друга в столиці добре вже давно влаштувалася, але стосунки у них складні. Бабуся нею незадоволена постійно, каже, що вона недобра, а тій дочці самій вже давно за 50 років.
– Ого. А бабусі тоді самій зараз вже скільки? За вісімдесят?
– Сусідці вже виповнилося вісімдесят чотири роки. Але вона в своєму розумі, активна, рухлива і енергії у неї ще багато, як на свої роки. Та я і не роблю для неї нічого особливого! Дочка найняла прибиральницю, яка два рази в тиждень квартиру прибирає і готує, так що побут там забезпечений. А я так, на підхваті: в магазині іноді на її прохання що-небудь таке особливе купую, в аптеку збігаю, коли вона мене щось попросить, ось минулого тижня з чоловіком на нашій машині до лікаря її відвезли, вона мене вже декілька разів про це просила. Ну, чоловіка іноді прошу відремонтувати щось там у неї по дрібниці, так чай п’ємо з нею іноді з пиріжками, вона мене запрошує по-сусідськи. Альбоми дістає, показує фото своє і своєї родини, розповідає різні історії її сім’ї. А мені цікаво! На її фотках – люди з минулого століття, дуже старі навіть фотографії є. Люблю таке розглядати, питання їй ставлю, а вона і рада, дуже любить спілкуватися, а немає з ким.
Будинок, в якому живуть Інна і її сім’я, вже старенький, колись тут квартири людям видавали. Бабуся-сусідка живе в розкішній трикімнатній квартирі, яка коштує ого-го скільки, адже будинок знаходиться в хорошому районі.
Інна зі своїм чоловіком і маленькою дитиною живуть тут в квартирі батька чоловіка, яку той багато років тому отримав у спадок. Навіть не в квартирі, а в одній кімнаті – в другій знаходиться склад різних речей.
– П’ять років тому, коли ми одружилися, батько пустив нас сюди, з угодою, що в будь-який момент, коли йому знадобляться гроші або житло, ми маємо з’їхати звідси! – розповідає Інна. – А поки можете відкладати гроші, каже, на своє. Ну, ми накопичуємо, відкладаємо по можливості, звичайно, потихеньку. До декрету нормально було, а тепер живемо всі на одну зарплату чоловіка, і відкладати виходить зовсім небагато.
Їх синочкові два з половиною роки, якщо все піде за планом, восени малюк піде в садочок, Інна зможе вийти на роботу і грошей вони зможуть відкладати ще більше. Батько чоловіка теж незадоволено іноді говорить, мовляв, п’ять років живете, а нічого практично ще не відклали, якісь копійки.
– А тут у суботу сусідці було недобре, ми з чоловіком і з дитиною гуляти збиралися після сну, виходимо, і Ніна Андрієвна в дверях у себе стоїть. Інночко, недобре. Ну, я, звичайно, гуляти не пішла вже, відправила чоловіка з дитиною одних, зайнялася сусідкою. Провела її в квартиру, викликала фахівців. Вони сказали, що я їм вчасно ще зателефонувала. Часу вже було тоді одинадцята година вечора, кажу, піду я, Ніно Андрієвно, додому.
Інна залишила сусідці на тумбочці чай і воду, дала пульт від телевізора, поклала поруч телефон, сказала відразу ж дзвонити в будь-який час, якщо щось не так.
– А Ніна Андрієвна мені і каже – знаєш, Інно, а принеси мені копію свого паспорта завтра. Я здивувалася – навіщо? А вона – складу, каже, дарчу на квартиру на тебе, я вже давно вирішила! Ти хороша людина, допомагаєш мені, вислухуєш, і чоловік у тебе відмінний, я завжди можу на вас покластися, знаю, що не залишите мене. Так я взагалі серйозно це не сприйняла! Кажу, Ніно Андрієвно, у вас дочки є, не вигадуйте! А вона – і що, що дочки? Скільки разів за літо ти тут когось з них бачила? В тому й справа, що жодного разу. Я, чесно кажучи, за всі п’ять років, що тут живемо, бачила пару раз одну її дочко, і то вона пробігала повз мене. На вулиці, якщо зустріну, ніколи не впізнаю.
Сусідка ще раз повторила Інні, що все обдумала і чекає документи. Квартиру вона перепише, але з однією умовою – нові господарі дадуть їй дожити тут спокійно, ні слова не скажуть дочкам бабусі, щоб не піднімати непотрібні суперечки. Ну, і будуть, звичайно, підтримувати і допомагати Ніні Андріївні, як раніше. Не матеріально, в цьому вона не потребує – морально і фізично.
Вдома Інна зі сміхом розповіла все своєму чоловікові про те, що ось, несподівано для себе, «заробила квартиру». Думала, що чоловік посміється разом з нею, але він раптом поставився до повідомлення серйозно.
– Так нехай переписує! – вигукнув він. – Хоча навряд чи вона це зробить. Просто була рада, що ми їй допомогли тай все. Зараз ніч переспить і заспокоїться.
Але ось минуло вже кілька днів, а сусідка «не заспокоїлася» – просить, щоб Інна принесла їй паспорт. Але Інна цього робити не хоче. По-перше, не вважає себе вправі претендувати на такий дорогий подарунок, адже це все досить серйозно. По-друге, у бабусі є спадкоємці, які, звичайно, дуже образяться на Інну, коли дізнаються, що квартира матері належить тепер їй. Доведеться їй непросто. Інна, за своїм характером, добра та м’яка людина і таке випробування явно не для неї.
А, можливо, нерозумно це все, Інні треба бігом бігти до сусідки з паспортом, поки та не передумала? Свого житла у них з чоловіком немає, а це відмінне рішення проблеми. До того ж бабуся запропонувала все це сама, без найменших недобрих думок, молоде подружжя і не думали про таке ніколи? Господиня має повне право розпорядитися своїм майном так, як вважає за потрібне. І, якщо вона не хоче віддавати нічого дочкам – її право.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
