Звичайно, кожна мама хоче найкращої долі для своєї дитини. Але інколи буває і так, що у прагненні зробити якнайкраще, батьки просто руйнують долю своїх дітей. Це, на жаль, не поодинокі випадки, таких прикладів є дуже багато і від цього на душі дуже гірко.
Коли мені було двадцять два роки, я привів додому чудову дівчину Інну. Нас познайомили спільні друзі — і я пропав. Коли мама її вперше побачила, то не змогла приховати розчарування. Вона чомусь думала, що в неї обов’язково буде невістка з неабияким приданим і зовнішніми даними актриси чи супермоделі. За матеріалами.
Інна ж була звичайною сільською дівчиною із працьовитої, але небагатої сім’ї. Проте поруч із нею я почувався щасливим. А от мама після знайомства з моєю коханою мовби розум утратила. Спочатку за найменшої нагоди нагадувала мені, що я вартий кращої пари, ніж якась простачка з далекого хутора. Потім ненька поділилася «бідою» з колегами на роботі, і ті зробили справжній переполох: селючка, мовляв, цілиться на твою квартиру.
І тоді мама вирішила нас розлучити, вона серйозно взялася за справу. Мама спеціально вивідала, де моя кохана працює, і влаштувала там показовий концерт на людях. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння і зіпсувала остаточно наші стосунки став приїзд мами до Інниних батьків. «Виставу» дивилося пів села. Ненька говорила дуже неприємні речі про мою кохану, і її родичів, поливала брудом, називала різними нехорошими словами.
Як я не намагався залагодити ситуацію, після того випадку Інна, з якою ми уже планували весілля, зникла з мого життя. На прощання сказала, щоби ніколи її не шукав. Мама врешті могла зітхнути з полегшенням — на її дорогоцінну квартиру ніхто не зазіхатиме.
З того часу минуло десять років. Мамі я досі не пробачив. Відносини між нами так і не потеплішали, тому одразу після виходу на пенсію вона переїхала в село до сестри. А може, думала, що якщо житиму один, то швидше знайду собі пару. В мене було багато жінок, проте із жодною з них мені не хотілося думати про родину, сімейний затишок та народження дітей.
У нечасті приїзди мами я бачу, як вона шкодує, що втрутилася у мої стосунки з Інною. Одного разу навіть просльозилася і зізналася, що вважає той вчинок найбільшим гріхом у житті. А найбільше картає себе за те, що дослухалася всезнаючих колег. Ті ж бо давно водять онуків до школи і, навіть попри незлагоди в родині, почуваються потрібними у цьому світі, а мама досі не стала ні свекрухою, ні бабусею.
Не знаю, чи зміниться щось в моєму житті. Хочеться, щоб було, як у всіх, але з кожним днем надії все менше. Мені би повернути той час і Інну… Але це зробити неможливо. Я часто думаю, що змушує наших батьків так «піклуватися» про нас і псувати долю своїх дітей.
Віктор.
Фото ілюстративне – Freepik.
