fbpx
Життєві історії
– Ілля, мені байдуже, що ти думаєш. Це – моє життя і мій вибір! – Олександра Михайлівна виставила сина за поріг і забрала від нього ключі від квартири. Свекруха ошелешила новиною – вона виходить заміж. Усі були щасливі, крім мого чоловіка

– Ілля, мені байдуже, що ти думаєш. Це – моє життя і мій вибір! – Олександра Михайлівна виставила сина за поріг і забрала від нього ключі від квартири. Свекруха ошелешила новиною – вона виходить заміж. Усі були щасливі, крім мого чоловіка.

– Вони забрали у мене ключі від квартири. – з порога почав чоловік. Джерело

– А ти як хотів? Вони – сім’я. Ти туди ходиш, коли хочеш. Тобі подобалося, коли твоя мама до нас заявлялася коли їй заманеться, незалежно від часу доби?

– Це інше! Там – мій будинок! Я там виріс! А зараз що? Дозвіл треба питати? Мені це татко заявив, що щоб прийти в будинок до мами я повинен питати дозвіл!

– Ти ще скажи, що вийшовши заміж твоя мама не перестала бути твоєю мамою і в першу чергу є нею, а вже потім – дружиною. – я ледве стримувала сміх.

– Та скажу! – образився чоловік.

Негарно над чоловіком сміятися. Але він бачить проблеми там, де її немає.

Свекруха вийшла заміж кілька місяців тому. Свій швидкоплинний роман вона прокоментувала так: «Я не дівчинка вже, роками за ручку ходити. І не молодію, з часом. Чого тягнути?»

Свекруха щаслива. Вона відстала від мене, відстала від дочки. Вона дійсно «душила» своєю турботою мою зовицю. І тільки коли Олександра Михайлівна сказала в РАЦСі “Так!”, всі стали щасливими. Всі, крім мого чоловіка.

За останні три роки Ілля звик, що мама постійно робила тюфтельки і варила супчики і привозила їду до нас. Незважаючи на те, що я теж готувала, Ілля спочатку завжди їв те, що мама з любов’ю приготувала. А вже потім, якщо місця в шлунку вистачить, то і мені дозволялось що-небудь поставити на стіл перед чоловіком.

Варто чоловікові забрати мене з роботи, тобто – не приїхати додому в стільки, у скільки він зазвичай приїжджає, як вдома бував армагедон. Все перевернуто, в каструлі на плиті кип’ятилася наша шовкова постільна білизна, дитина була доставлена ​​з садка і стояла в кутку за непослух.

Я мільйон разів просила в чоловіка забрати ключі у Олександри Михайлівни.

– Так, заберу. Потім як-небудь. А то раптом знадобляться? Михайлика з садочка забрати, наприклад, коли ми кудись підемо. – годував мене обіцянками Ілля.

«Абикуди підемо». Так з часів її повернення, ми ходити удвох почали тільки тоді, коли у свекрухи залицяльник з’явився! В кіно? Утрьох. Свекруха сиділа, взявши сина під ручку, і їла попкорн з його стаканчика. Ще й його годувала з рук.

В ресторан на романтичну вечерю? З мамою! Прогулятися по набережній? З мамою! Сходити в театр? Теж з мамою! Адже їй нудно, вона одна цілими вечорами вдома сидить!

Коли у неї з’явився залицяльник і вона вперше не привезла обід для синочка, я танцювала від радості. Завжди знала – ця удавана турбота про сина тупо від нічого робити. Знайшлося заняття – мужика свого обходити – відразу про сина забула.

Я рада, зовиця рада. А чоловік як блекоти об’ївся. Почав до мами їздити по 33 рази дня. Новому вітчиму допит влаштував. А після – висловив мамі своє несхвалення.

– Ілля, мені плювати, що ти думаєш. Це – моє життя і мій вибір! – Олександра Михайлівна виставила Іллю за поріг.

Я коли своїй мамі про це розповіла, вона розсміялася і сказала, що моя свекруха – більше “мужик”, ніж мій чоловік. Не любить мама зятя, за це потурання примхам свекрухи.

Коли ми з Іллею познайомилися, вона жила на іншому кінці країни, з новим (вірніше вже старим) чоловіком. Свою квартиру вона залишила на дітей (НЕ переписала, просто поїхала).

На весілля до нас не приїхала. Намалювалася через 10 років. І давай з себе турботливу матусю показувати: і син у неї невірний вибір зробив, і дочка з квартирним альфонсом зв’язалася.

Олександра Михайлівна поїхала, коли Іллі було 19, а його сестрі 17. Гаразд – мій чоловік він повнолітнім був. Але кинути доньку-підлітка задля чоловіки? Як на мене – натуральна зозуля. Від того її потуги «дивіться, як я люблю своїх дітей», мені і здавалися безглуздими.

Ілля приїзду матері зрадів. Може, дійсно нудьгував. Може, в дитинстві материнською ласки і турботи недоотримав. Ось і став купатися в увазі матері, плювати на моє невдоволення.

Забрати у Іллі ключі від квартири, щоб не сновигав – цілком мудре рішення. Там – сім’я. І нічого сторонній людині там робити. Говорячи сторонній, я не маю на увазі – чужій. Чоловік і дружина – ось родина.

Доросла дитина не має права лізти в життя матері так само, як і вона, не має права втручатися в особисте життя дітей. Особисте життя, воно на те й особисте.

Чоловік, на кшталт, заспокоївся. Перестав бігати по квартирі, розмахуючи руками, і притих. Але – почав збиратися.

– Ти куди?

– До сестри. В неї є ключ від маминої квартири. Дублікат хочу зробити. Просто так вони від мене не позбудуться. – повідомив Ілля і поїхав.

А я сиджу і думаю. Адже кажуть – що посієш, те й пожнеш? Свекруха так дбала про Іллю, так дбала. Тепер її черга приймати подібну «турботу». Нехай на власній шкурі відчує, як це – коли без мила в особистий простір лізуть.

Але, зрештою, це їхня сім’я, нехай розбираються самі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook