Ще до одруження я ніколи і ні в чому не відмовляв своїй дружині. Після весілля стало ще гірше. Марину, так звали мою дружину, ніколи не цікавила моя думка, всі рішення вона приймала сама. Я сам в цьому винен, тому що дозволяв з собою так чинити. Навіть мої діти мене не поважали і ні в що не ставили. Я постійно працював і забезпечував всю сім’ю, при цьому не маючи грошей навіть на якісь дрібниці, все віддавав дружині, хоча вона не працювала жодного дня.
Я намагався дати їй все, і навіть більше, хотів зробити її щасливою. Завжди поступався, і мені це було не складно. Я робив все від душі, але ніякої віддачі не було, та я й сам нічого не просив взамін. Можливо, Марина взагалі мене не кохала, просто їй так було зручно.
В нас є двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Я дуже хотів дати ім’я синові, те яке я хотів, але як завжди мене ніхто навіть слухати не хотів. У мене є машина, але не я її обирав. Я не помітив того моменту, як став ніким, я став слабким і приниженим. Хоча просто хотів давати і отримувати щастя.
Щоб купити собі щось, я повинен як дитина випрошувати в дружини свої зароблені гроші. І якщо, на її думку, та або інша річ була дійсно потрібна, то тільки тоді вона давала згоду. Я дуже втомився від такої неповаги, і одного разу після роботи, я пішов не додому, а вирішив піти прогулятися в парк.
Я йшов по парку ні про що не думаючи, раптом почув за спиною жіночий голос. Я обернувся і побачив молоду дівчину. Вона підійшла до мене і попросила допомогти їй зайти телефон, який вона загубила десь в парку. Звали її Наталя, вона попросила мене щоб я набрав її номер і можливо ми почуємо коли телефон буде дзвонити.
Я набрав її номер, виклик йшов, але телефон ми не чули. Побродивши приблизно годину по парку ми таки знайшли пропажу. Наталя запропонувала мені піти з нею на каву – я погодився. Так я почав зраджувати дружині.
Я перестав реагувати на вказівки дружини, дітей і тещі. Кожен день, я, немов на крилах, йшов у той самий парк де ми з Наталею сиділи допізна. Вона була розлучена і виховувала маленького сина. Колишній чоловік нічим і ніколи їм не допомагав, жили вони бідно і я вирішив їм чимось допомогти.
Я взяв на роботі ще один проект, щоб надати матеріальну допомогу Наталі і її сину, і, нарешті, вирішив, що частину зарплати, буду залишати на свої потреби, щоб більше не принижуватись перед дружиною. Вибачте, але шкарпетки я носив роками, а заходити в квартиру до Наталі, в протоптаних шкарпетках було соромно.
Те, що я почав залишати собі якісь гроші і купував шкарпетки не порадившись з нею, дружині зовсім не сподобалося. Але мене вже її істерики абсолютно не чіпляли. Теща зрозуміла все відразу, і сказала своїй дочці, що у мене є інша. Та розсміялася, аргументуючи це тим, що я взагалі нікому не потрібен.
Я пішов від дружини, залишивши їй все. Але до самого розлучення, вона не вірила, що я наважуся на таке. Але я був налаштований серйозно. Потім вона плакала і просила, щоб я не йшов. Обіцяла, що все буде по-іншому, буде мене поважати, цінувати й кохати. Але мені вже було все одно. Мої діти ображались на мене до тих пір, поки їм потрібно було щось купити, втім, нічого нового, раніше так само було.
Можливо, хтось скаже, що я зрадник, кинув дружину з двома дітьми, і таке інше, але я робив все, що міг, а цього не цінували. Зате тепер мене кохають, поважають і цінують. І ніколи навіть не запитують скільки я заробив чи навіщо мені особисті кошти, я й так віддаю всю зарплату Наталі, а коли мені потрібні гроші, я їх просто беру. Скоро в нас з Наталею буде спільна дитина і ім’я я дам їй сам.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне –
