– І що це дасть? Якщо ти зараз підеш від чоловіка, то залишишся на вулиці, – повчала Катерину мама.

– Але ж я його не люблю. І не хочу даремно витрачати на нього свої молоді роки, – Катерина намагалася мамі пояснити, що її рішення про розлучення є остаточним.

– Яка ж ти вперта, Катю. В дитинстві такою ж була, і зараз нічого не змінилося. Навіщо тоді ти зі мною радишся, якщо вже все вирішила? – розізлися мама.

– Я не поради у тебе прийшла питати. Я просто хочу тобі сказати, що після розлучення я переїду на певний час до тебе, – повідомила Катерина.

– Оце так новина! Куди ти до мене переїдеш? Ти що, забула, що я живу у свого чоловіка, і Віктор точно буде не в захваті від цієї ідеї.

– Віктор погодиться, я з ним поговорю. Це ти не хочеш мені допомогти в скрутній ситуації, – заявила Катерина.

– Ні, доню. Ти мене, певно, не зрозуміла. Хочеш розлучатися – розлучайся, але до нас з Віктором ти не переїдеш, – наголосила мама.

Валентина Іванівна, як і її донька, теж мала твердий характер, вона понад усе хотіла, щоб дочка зберегла цей, на її думку, вдалий шлюб.

Так склалося, що дочку свою Валентина Іванівна ростила сама. Свого житла у них не було, все життя вони скидалися по знімних квартирах.

Вадим спочатку познайомився з тещею, вони разом працювали на роботі. Валентина Іванівна все про нього дізналася, зʼясувала, що у Вадима є своя квартира, і вирішила, що це шанс для її дочки.

Вадим з Катериною стали зустрічатися, а невдовзі він зробив їй пропозицію.

– Донечко, виходь заміж, у тебе, нарешті, з’явиться дім, – радила Валентина Іванівна дочці.

– Але я його не люблю. Невже лише через квартиру треба виходити заміж?

– Ти ще молода, любов тобі в голові. Але ж це далеко не головне. Я життя прожила, знаю, що кажу. Ти що, думаєш, я Віктора люблю? Але він про мене піклується, він дав мені дах над головою. Чи я щаслива? Не знаю. Але я впевнена у завтрашньому дні. Чоловік надійний має бути, розумієш.

Вадим був терплячим і щедрим, приділяв Катерині багато уваги, дарував подарунки. Зрештою, дівчина таки погодилася і вийшла за нього заміж.

Після кількох місяців сімейного життя Катерина остаточно переконалася, що жити з чоловіком вона не хоче, бо любов, як вона її розуміла, до неї так і не прийшла.

Чоловік її не затримував, коли вона заговорила про розлучення, бо розумів, що силою милим не будеш.

А от мама, коли дочка оголосила їй про свої наміри, не підтримала її в цьому. Вона вважала вибрики доньки, як мінімум, нерозумними.

Після розлучення Катя вирішила їхати за кордон. В Празі у неї була найближча подруга, і вона пообіцяла, що допоможе їй на перших порах.

Зрозумівши, що від єдиної рідної людини, від мами, вона не отримає підтримки, Катерина прийняла рішення їхати за кордон і будувати там своє життя так, як вона того хоче.

– Такого доброго чоловіка лишила. Ти ще пошкодує не раз про це, але пізно буде. Ти що, справді думаєш, що за кордоном ти комусь потрібна? – мама усіма силами намагалася відговорити доньку від необдуманого вчинку.

Але Катя ризикнула і жодного разу про це не пошкодувала. За кордоном і справді на початках було дуже важко. Але потім своєю настирливістю Катерина змогла прокласти собі шлях, і грошей на житло заробила, і навіть заміж вийшла.

– Донечко, ми з Віктором посварилися, він мене виганяє, – подзвонила якось в сльозах Валентина Іванівна. – Можна я до тебе приїду, бо сил моїх уже нема.

– Приїжджай, звичайно. Погостюєш, а якщо сподобається, то навіть зможеш залишитися, у нас з чоловіком дім великий.

До Валентини Іванівни, нарешті, дійшло, що права була її донька, коли вирішила розраховувати лише на себе, а не ставити ставки на чоловіка.

А яка ваша думка щодо цієї ситуації?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.