— Вадиме, я тебе дуже прошу, хоча б сьогодні відклади свій смартфон, — процідила Ольга, намагаючись зберегти на обличчі маску безтурботної радості.
Вона майстерно імітувала щастя.
Перед гостями, що зібралися в залі, Ольга хотіла постати тією самою жінкою, якою була два десятиліття тому — коханою, єдиною, центром всесвіту свого чоловіка.
Їй до відчаю хотілося довести оточенню (а найбільше — собі), що їхній шлюб — це фортеця, а не декорація з паперу.
Всі присутні знали: Вадим терпіти не міг публічності.
Ресторани, тости, гучна музика та спалахи камер викликали у нього лише роздратування.
Але Ольга, як головний архітектор їхнього сімейного іміджу, завжди брала організацію свят на себе.
Вадим же, як «зразковий» голова родини, мовчки підписував чеки, погоджувався на всі сценарії дружини та виконував роль ідеального чоловіка.
Сьогодні Ольга сиділа на чолі шикарного столу в найбільш фешенебельному закладі міста.
На ній була розкішна біла сукня, бездоганна укладка та макіяж, над яким кілька годин чаклували стилісти.
Вона виглядала приголомшливо — ніби час зупинився для неї у той день, коли вони з Вадимом вперше обмінялися обручками.
Але всередині у неї все вило від болю.
Навколо шуміли близькі: батьки, дорослі діти, друзі.
Вадим сидів поруч — атлетичний, стильний, із бездоганною стрижкою.
Гроші та спорт зробили його з роками навіть привабливішим.
Тільки от погляд став іншим.
Колись, у далекому студентському минулому, Ольга була для нього божеством.
Тендітна дівчина з волошковими очима та світлим волоссям здавалася йому феєю, яка врятувала його від сірої буденності.
Тоді вони не мали нічого, крім боргів по сесії та великих мрій.
Весь той добробут, яким вони зараз були оточені, вони створювали вдвох.
Так, Вадим був «локомотивом», головним здобувачем, але саме Ольга була його паливом.
Вона генерувала ідеї, підштовхувала його до розвитку, не давала опускати руки після невдач.
Поки Вадим будував бізнес-імперію, Ольга будувала «тил».
Дім, виховання трьох дітей, затишок, вирішення всіх побутових проблем — вона взяла це на себе, аби він міг реалізувати свій потенціал.
До сорока років Вадим став успішним підприємцем, а Ольга – Ольга й не помітила, як перетворилася на зручний додаток до його успіху.
Вона стала його тінню.
Коли діти підросли і перестали потребувати її цілодобової опіки, Ольга раптом виявила, що між нею та чоловіком — величезна крижана пустеля.
— Вадиме, давай підемо в кіно? Сьогодні прем’єра того фільму, про який я розповідала, — запропонувала вона якось увечері, намагаючись відновити близькість.
Чоловік навіть не підняв очей від гаджета.
— Яке кіно, Олю? У мене завтра переговори, купа звітів. У тебе є діти, дім — займайся своїми справами. Навіщо щось змінювати?
— Але ми зовсім не проводимо час разом! Тепер, коли діти самостійні, ми можемо знову бути парою, як колись.
— Якщо тобі нудно — знайди собі хобі на пів дня. А я зайнятий, — відрізав він.
Ольга відчула, як її серце перетворюється на камінь.
За зовнішнім блиском їхнього життя приховувалася глибока прірва.
Вадим виконував функцію гаманця та вирішувача проблем, але він давно перестав бути її коханим чоловіком.
У гонитві за матеріальними примарами вони втратили найголовніше — ту ніжну, трепетну любов, що тримала їх у холодні дев’яності.
«Свято! — подумала вона тоді. — Він просто забув, як це — бути закоханим. Наша двадцята річниця стане поштовхом. Я знову вдягну біле, він побачить, яка я гарна, і все повернеться!»
Вона навіть не порадилася з ним.
Коли Вадим дізнався про бенкет, все вже було оплачено: ресторан, ведучий, флористи.
— Ну, якщо тобі це так потрібно — нехай. Скільки я маю перерахувати на рахунок закладу? — лише запитав він, знову занурюючись у телефон.
І ось цей день настав.
Ольга виглядала як принцеса з казки. Жодні народження дітей чи роки турбот не знищили її природної краси.
Але це було свято якесь вже зовсім не те.
Гості захоплювалися розкошами, та ніхто не бачив, що «наречений» поводиться як випадковий перехожий на власній весільній церемонії.
Вадим дивився крізь дружину. Він не чув тостів, не помічав її старань.
Він був де завгодно, тільки не в цій залі.
— Олю, я вийду на повітря, тут занадто душно, — раптово кинув він і пішов, залишивши свій смартфон на столі.
У ту ж мить екран засвітився.
Прийшло повідомлення від абонента, підписаного як «Кохана».
Ольга мимохідь глянула на текст: «Ну що, коли твоя старенька вже нагуляється? Я втомилася чекати. Приїжджай швидше, сумую. Цілую».
Світ не розвалився зі звуком. Він просто став чорно-білим.
Ольга мовчки піднялася, не сказавши нікому ні слова, вийшла з ресторану, викликала таксі та поїхала додому.
Це був фінал грандіозної вистави під назвою «Щасливий шлюб».
Вона подала на розлучення наступного ранку.
Без істерик, без криків, без театральних сцен.
Вона просто зібрала його речі та попросила звільнити простір.
Вадим не сперечався — його «Кохана» чекала на нього з розкритими обіймами.
Зрада була важким ударом, але Ольга знайшла в собі сили не зламатися.
Заради себе, заради дітей, які все розуміли без слів.
Вона нарешті отримала права, про які мріяла роки.
Вона знайшла роботу, яка почала приносити не лише гроші, а й задоволення.
Вона схудла, змінила імідж і знову почала займатися спортом.
Вона нарешті відчула смак власного життя, не затьмареного чужими амбіціями.
Пройшло пів року.
Одного вечора на її порозі з’явився Вадим.
Він виглядав втомленим, похмурим і зовсім не таким успішним, як раніше.
— Олю, я зробив помилку. Давай спробуємо все спочатку? Я зрозумів, що ти — єдина, хто мене справді знає.
Ольга подивилася на нього і раптом зрозуміла, що більше нічого не відчуває.
Ні болю, ні гніву. Тільки легке здивування.
— Мені це більше не потрібно, Вадиме. Я занадто довго була твоїм «тилом», а тепер я хочу бути головною героїнею своєї власної історії.
Вона зачинила двері, і вперше за двадцять років у її домі панувала не самотня, а по-справжньому щаслива тиша.
Але чи не варто пробачити чоловіка, адже вони так добре чимало років жили? Хто не помиляється?
В сучасному житті, на жаль, часто бувають зради, але люди пробачають, повертаються в сім’ю і довгі роки живуть щасливо?
Чи таке пробачати не варто, бо хто зрадив раз – може зрадити й вдруге?
Фото ілюстративне.
